Семез А. СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: РЕЗИЛІЄНС ПІДХІД

 

Семез Андрій,

м. Кропивницький

СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: РЕЗИЛІЄНC-ПІДХІД

У дослідженні обґрунтовуються теоретичні підходи та практичні стратегії формування резилієнс для підвищення якості соціально-професійної адаптації. Розглядається здатність адаптуватися до складних ситуацій та витримувати стресові виклики як важливе підґрунтя для ефективної роботи педагогічних працівників.

Ключові слова: адаптація, соціально-професійна адаптація, педагогічні працівники, резилієнс, стресостійкість.

The research substantiates theoretical approaches and practical strategies for building resilience to improve the quality of socio-professional adaptation. The ability to adapt to difficult situations and withstand stressful challenges are seen as an important basis for effective work of pedagogical workers.

Key words: adaptation, socio-professional adaptation, pedagogical workers, resilience, stress resistance.

Вступ. Педагогічна професія вимагає від своїх представників не лише високої кваліфікації та педагогічної майстерності, а й здатності ефективно адаптуватися до різноманітних викликів та стресових ситуацій. Сучасна освітня парадигма ставить перед педагогами нові завдання, пов’язані зі змінами в суспільстві, технологічним прогресом та розвитком культури.

Сучасні освітні реформи та динамічні зміни в суспільстві ставлять перед педагогічними працівниками нові виклики в професійній діяльності, вимагають від них постійного оновлення своїх знань і компетентностей для ефективної роботи, що робить проблему соціально-професійної адаптації педагогів надзвичайно актуальною. Традиційні підходи до соціально-професійної адаптації, що фокусуються на усуненні недоліків та слабких сторін, не завжди дають очікуваний результат, адже педагогічні працівники стикаються з різноманітними проблемами, такими як стрес, перевантаження, складні міжособистісні стосунки, які впливають на їхню професійну діяльність та загальний стан здоров’я. Актуальність питання полягає в необхідності розробки ефективних стратегій підвищення стресостійкості, психологічної пружності працівників освіти для забезпечення їхньої стабільності та здатності ефективно функціонувати в середовищі сучасного закладу освіти. У цьому контексті перспективним стає підхід резилієнс, який зосереджується на розвитку у педагогів стресостійкості, здатності долати труднощі та успішно адаптуватися до змін.

Метою дослідження є вивчення й узагальнення теоретичних та практичних аспектів резилієнс в соціально-професійній адаптації педагогічних працівників.

Виклад основного матеріалу. Соціально-професійну адаптацію педагогічних працівників ми розглядаємо як процес їхнього пристосування до різноманітних аспектів професійної педагогічної діяльності та соціального оточення, включаючи спілкування з колегами, учнями, батьками, адміністрацією та іншими учасниками освітнього процесу. Цей процес може включати у себе освоєння нових педагогічних методик і технологій, оволодіння професійними компетентностями, адаптацію до робочого графіку та умов роботи, а також впровадження власних цінностей і підходів у навчальний процес.

З точки зору безперервності процесу соціально-професійної адаптації педагогічних працівників ми визначаємо її як процес інтеграції в нове робоче середовище, розвиток взаємодії з колегами, оволодіння організаційними процедурами та культурою навчального закладу, а також здатність адаптуватися до змін у вимогах та очікуваннях, що стосуються роботи вчителя. Сутність цього процесу полягає в тому, щоб педагоги могли ефективно функціонувати в своєму професійному оточенні, успішно взаємодіяти з учнями та іншими стейкхолдерами, а також досягати позитивних результатів у навчанні та вихованні здобувачів освіти.

Освітня діяльність педагога є складною і відповідальною, вона пов’язана із великою кількістю викликів та стресорів, що випливають із складної соціально-психологічної адаптації до умов педагогічної діяльності. Педагоги постійно стикаються з надмірним робочим та емоційним навантаженнями, пов’язаними з роботою із дітьми та відповідальністю за їх розвиток, навчання і виховання; високими вимогами до досягнень, що враховують оцінку власної роботи та, часто, невідповідність очікуванням; психологічним тиском, міжособистісними конфліктами, вимогливістю та невдоволеністю з боку учнів, батьків, колег та адміністрації; бюрократичними перешкодами; перевантаженістю інформацією; емоційним виснаженням, втомою і, врешті, вигоранням та іншими факторами.

Розуміння цих викликів та стресорів є важливим для розробки програм і стратегій, спрямованих на зменшення їхнього негативного впливу. Ефективне управління цими факторами може значно полегшити процес соціально-професійної адаптації педагогічних працівників, а успішна соціально-професійна адаптація вчителя в цих умовах неможлива без розвитку резилієнс.

У різних вітчизняних (В. Андрєєнкової та Т. Войцях, О. Кокун та Т. Мельничук, Д. Ассонова  та О. Хаустової, Н. Гусак, В. Чернобровкіна та ін.) та ряду зарубіжних (G. Bonanno, A. Masten, R.Scoloveno та ін.) дослідженнях та літературних джерелах пропонують різні варіанти визначення поняття «резилієнс». Найчастіше його визначають як збереження позитивної адаптації попри значний досвід перебування у стресових ситуаціях, гарне відновлення після травми; збереження стану благополуччя, незважаючи на негаразди; позитивну відповідь на негативні події життя, компетентне функціонування в умовах стресу і незгод; здатність до конструктивного відображення складних подій; здатність долати труднощі.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), резилієнс - «це здатність відносно добре справлятися з важкими ситуаціями, особиста ресурсність» [1, с. 8].

Ми підтримуємо думку Д. Ассонова  та О. Хаустової, які розглядають резилієнс як «адаптивний динамічний процес повернення до початкового психосоціального функціонування після періоду дезадаптивного функціонування внаслідок дезорганізуючої дії психотравмуючих факторів» [2].

Донині дискутується питання про те, чи є резилієнс властивістю чи процесом, але існує спільне розуміння, що цей концепт описує здатність окремих осіб, сімей і груп успішно функціонувати, адаптуватися і долати труднощі, незважаючи на психологічні, соціальні, культурні та/або фізичні негаразди [2; 3; 4; 5; 6].

Резилієнс у педагогічному контексті визначається як здатність педагогічного працівника не лише адаптуватися до труднощів і стресів, відновлювати свою психічну стійкість під час важких життєвих обставин, але й використовувати їх як можливості для особистісного та професійного зростання. Тому для педагога це означає не лише вміння пристосовуватися до нових викликів, а й навчитися зберігати внутрішню гармонію та самовизначеність в умовах загальної невизначеності та труднощів.

Високий рівень резилієнс дозволяє педагогам:

-        адаптуватися до умов праці, які постійно змінюються, нових викликів та проблем, освітніх реформ;

-        ефективно справлятися зі стресом, не втрачаючи працездатності;

-        відновлювати сили після емоційного виснаження та вигорання;

-        зберігати оптимізм і віру у власні сили, навіть у складних ситуаціях;

-        зберігати мотивацію до роботи та не втрачати ентузіазм;

-     вчитися на власних помилках і використовувати їх як досвід для особистого та професійного розвитку;

- бути гнучкими і адаптуватися до змін в освітній системі, методиках викладання та потребах учнів;

-        створювати позитивний мікроклімат у класі;

-        встановлювати позитивні стосунки з учнями, батьками та колегами;

-        будувати конструктивні відносини з колегами та адміністрацією;

-        підтримувати високий рівень педагогічної майстерності.

На рівень резилієнс педагогічних працівників впливає ряд факторів таких як: особистісні якості (самостійність, відповідальність, оптимізм, впевненість у собі, самоповага, гнучкість мислення, креативність, емпатія); соціальна підтримка з боку сім’ї, друзів, колег; наявність професійних ресурсів (доступ до інформації, методичних матеріалів, курсів підвищення кваліфікації) та ресурсів для подолання стресу (психологічна допомога, методи релаксації, досвід подолання труднощів у минулому); умови праці (сприятливий психологічний клімат у закладі освіти, адекватне навчальне навантаження, визнання та повага з боку адміністрації та колег, матеріально-технічне забезпечення школи, наявність можливостей для професійного розвитку).

Оскільки педагоги стикаються з різноманітними стресовими ситуаціями, які можуть негативно впливати на їхню психофізичну стійкість і якість надання освітніх послуг, актуальною і важливою в сучасному освітньому середовищі стає проблема формування механізмів резилієнс у педагогічних працівників, які можуть включати в себе:

- ефективне управління часом, планування роботи та підбір прийомів і методів для зменшення завантаження, щоб це не призводило до перенапруження і виснаження;

- навички соціальної адаптації, конфліктології та емоційного регулювання для успішної комунікації та взаємодії з учнями, батьками та колегами;

- навички адаптації до змін, роботу в команді та ефективну співпрацю з адміністрацією школи;

- саморегуляцію емоцій, збереження мотивації та підтримку психічного здоров’я для недопущення емоційного вигорання;

- здоровий спосіб життя, регулярну фізичну активність та відпочинок для позитивного впливу на фізичне здоров’я педагогів і недопущення проблем зі сном, здоров’ям серця та імунною системою;

-  розвиток креативних навичок і здатність до навчання, щоб бути творчими та інноваційними в своїй роботі та відповідати потребам сучасної освіти.

Для того, щоб допомогти педагогічним працівникам зрозуміти, як вони реагують на стрес, труднощі, несприятливі обставини, негативні події або впливи та як зберегти свою психологічну стійкість ми пропонуємо психологічну модель резилієнс педагога, яка включає наступні ключові компоненти:

1.  Самосвідомість передбачає здатність виявляти свої власні емоції та реакції на труднощі.

2. Самоспостереження допомагає розуміти, які ситуації або події викликають стрес і як це впливає на його роботу та фізичне самопочуття.

3. Саморегуляція включає в себе навички управління емоціями: заспокоювати себе, знижувати рівень стресу і відновлювати емоційну рівновагу.

4.  Підтримка соціальних зв’язків передбачає здатність звертатися до колег, друзів та сім’ї для отримання підтримки, розуміння та поради у складних ситуаціях, що може бути дуже корисним для педагога.

5.  Адаптивність обумовлює готовність швидко пристосовуватися до змін в освітньому середовищі та викликів, які вони приносять та знаходити конструктивні рішення.

6.  Оптимізм, позитивне мислення та віра у власні сили допомагають бачити можливості у складних ситуаціях та підтримує мотивацію.

7.  Спеціалізовані навички для управління конкретними кризовими ситуаціями в освітньому середовищі, наприклад, навички вирішення конфліктів, управління класом тощо.

Розвиток резилієнс у педагогічних працівників вимагає впровадження конкретних практичних стратегій, спрямованих на зміцнення їхніх внутрішніх та зовнішніх ресурсів, підвищення їхньої ефективності та стресостійкості у професійній діяльності. Це включає в себе:

Психологічну підготовку. Педагоги повинні навчитися розуміти та керувати своїми емоціями, підвищувати рівень емпатії, саморегуляції та стресостійкості, позитивного мислення та оптимізму, використовуючи методи релаксації, стрес-менеджменту та тренінги із позитивної психології.

Професійний розвиток. Педагогічним працівникам необхідно постійно вдосконалювати професійні компетентності, зокрема, комунікаційні навички і рефлексію. Для забезпечення можливостей для самовизначення та вибору напрямку професійного розвитку, кожне педагог може розробити індивідуалізовані навчальні плани та програми, враховуючи власні потреби та особливості. Також, важливим аспектом є здатність педагогічного працівника адаптувати свої методи навчання і підходи до індивідуальних потреб здобувачів освіти.

Підтримка від адміністрації. Адміністрація закладу освіти повинна створити сприятливі умови для роботи педагогів і надавати їм підтримку в управлінні стресом через запровадження системи колегіального навчання та обміну досвідом, організацію програми менторства для надання педагогам підтримки та допомоги у професійній адаптації до нових умов та викликів, які виникають в освітньому середовищі.

Розвиток міжособистісних навичок. Вони відіграють ключову роль у взаємодії педагогічних працівників з учнями, батьками та колегами і є важливим компонентом для зменшення конфліктів і стресу. Для цього можна застосувати рольові ігри для тренування ситуацій міжособистісної взаємодії, методи колективної творчості для зміцнення внутрішньогрупових взаємостосунків, впроваджувати системи підтримки та консультування в ситуаціях конфліктів у професійному середовищі, надавати можливості для виконання лідерських ролей у конкретних малих проєктах у закладах освіти.

Висновки. Резилієнс – це не лише тренд у сучасній психолого-педагогічній науці, але і важливий фактор, що впливає на соціально-професійну адаптацію вчителів. Досвідчені учителі з високим рівнем резилієнс здатні до самоорганізації, конструктивної взаємодії з середовищем, можуть легше справлятися з негативними та стресовими ситуаціями, які часто виникають у освітньому середовищі, швидше відновлюються після негараздів, зберігають позитивне ставлення до своєї роботи та психологічне благополуччя, відповідно, знаходять ефективні шляхи вирішення проблем.

Резилієнтні вчителі відіграють важливу роль у формуванні резилієнс учнів. Їхні дії та реакції можуть слугувати прикладом для учнів, навчати їх важливим стратегіям адаптації і вирішення проблем. Крім того, вчителі з високим рівнем резилієнс можуть створювати сприятливу та комфортну атмосферу в класі.

Отже, резилієнс відіграє важливу роль у соціально-професійній адаптації вчителів. Це не вроджена якість, а навичка, яку можна розвивати. Підвищуючи свою стійкість, педагоги не лише покращують своє самопочуття та ефективність, але й сприяють формуванню позитивного освітнього середовища, де кожен може розвиватися та досягати успіху, роблячи значний внесок у розвиток освітньої системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Facilitator Guide MHPSS in Complex Emergencies Training Course. Setting Up Community-Based Supports : Training materials. 2016. 17 p.

2.  Ассонов Д., Хаустова О. Розвиток концепції резилієнс в науковій літературі протягом останніх років | Психосоматична медицина та загальна практика. Психосоматична медицина та загальна практика. URL : https://uk.e-medjournal.com/index.php/psp/article/view/219 (дата звернення: 03.04.2024).

3.  Кокун О. М., Мельничук Т. І. Резилієнс-довідник : практичний посібник. Київ : Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України. 2023. 25 с.

4. Психосоціальна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій: підхід резилієнс: посібник з проведення тренінгу / [Н. Гусак, В. Чернобровкіна, В. Чернобровкін, А. Максименко, С. Богданов, О. Бойко ; за заг. ред. Н. Гусак]; Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». Київ : НаУКМА, 2017. 174 с.

5. Психосоціальна підтримка учасників освітнього процесу : навч.-метод. посіб. / Андрєєнкова В Л., Войцях Т В., Гриців І.П., Мельничук В.О., Сабліна Н.О., Флярковська О.В., Харьківська Т.А. Київ : ГО «Ла Страда-Україна», 2023. 149 с. URL: http://surl.li/lzkpk.

6.        Чернобровкін В. М., Морозова О. Б. Аналіз сучасних підходів до розвитку і посилення резилієнс особистості. Технології розвитку інтелекту. 2021. Т. 5, № 1 (29). URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/24362.