Найда Ю. ВПЛИВ МАТЕРІ НА ФОРМУВАННЯ ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

Найда Юлія

с. Зимна Вода, Львівський район, Львівська область 

ВПЛИВ МАТЕРІ НА ФОРМУВАННЯ ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ

В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

Досліджено вплив психологічних особливостей матерів на загальну обдарованість дітей. З`ясовано, що найкращу здатність до класифікації мають діти,  матері  яких вмотивовані на обов`язок і відповідальність. Виявлено, що діти, матері яких мають вищий мотив досягнення успіху, демонструють нижчі показники за аналізом суттєвих ознак. Показано, що чим краще матері управляють своїми емоціями, тим менша оригінальність мислення спостерігається у дітей. Чим більше у матерів виражена емпатійність, тим менший словниковий запас в дітей.

Ключові слова: загальна обдарованість, емоційно-мотиваційні особливості матерів, креативність матерів, діти.

It was investigated how mother’s psychological peculiarities influence the general children’s gift. It was revealed that the best ability to classify have children whose mothers are motivated to duty and responsibility. It was detected that children whose mothers possess higher motive for achieving the success, show lower indexes according to substantial signs analysis. It was shown that the better mothers manage with their emotions, the less children’s originality of thinking is observed. The more mothers express empathy, the fewer is children’s vocabulary.

Keywords: general gift, emotional and motivational peculiarities of mothers, mother’s creativity, children.

Вступ. Одними з актуальних питань сьогодення є формування творчої, успішної, інтелектуально і духовно розвиненої особистості, яка є запорукою майбутнього. Займатися вихованням дитини важливо з перших днів її народження, адже це важливий період розвитку та формування здібностей, моральних, емоційних якостей та інтелектуального потенціалу. Саме мати  бере  на себе місію та відповідальність за створення оптимальних умов для всебічного розвитку дітей. Особлива та вагома роль у вихованні належить матері, адже від їх догляду, турботи та спілкування залежить становлення дитини у всіх сферах життя.     

Проблеми виховання дитини в родині висвітлено в дослідженнях учених (Л. Верб, А. Гончаренко, З. Зайцева, О. Колеснікова, Т. Кочубей, Т. Поніманська, І. Рогальська, Т. Спіріна, О. Хромова). Формування сімейних взаємин та їх роль у  вихованні дітей досліджували І. Деснова, О. Звєрєва, І. Савченко, І. Трубавіна. Науковці Н. Авдєєва, Н.Денисевич, О. Кривопишина, О. Петренко, Л. Повалій, О. Половіна, В. Сухомлинський, О. Тимофеєва, Г. Шевцова у своїх роботах переконливо доводять важливість взаємин дитини з батьками.

Мета дослідження  – висвітлити вплив матері на формування особистості дитини та її обдарованості,  охарактеризувати особливості успішної співпраці батьків та дітей.

Виклад основного матеріалу. Родинне життя – це мікросередовище дитини, де закладається підґрунтя для становлення її соціалізації, особистісного розвитку, соціальної поведінки, світогляду та переконань. У сім’ї визначається її соціальний статус, права та обов’язки, встановлюються морально-етичні ідеали та уподобання. Батьки  – це головний носій культурних норм та цінностей, які допомагають дітям засвоїти знання та функціонувати як активний член суспільства. Вони подає приклад вирішення побутових, світоглядних проблем, є зразком сімейних та суспільних взаємин. Батьки  стають першою об’єднуючою ланкою між дитиною і соціумом, сприяє формуванню дитячого світогляду та способу життя.

Найбільше вплив матері поширюється на інтелектуальний, соціальний, емоційний та духовний розвиток дитини. Ці складові розвитку особистості тісно пов’язані і є органічним процесом. Варто зазначити, що батьки виступають провідним фактором соціалізації дитини на макрорівні і реалізує соціальні функції, які полягають у забезпеченні гармонійного розвитку індивіда, формуванні потенційних можливостей та здібностей, забезпеченні почуття безпеки, допомагає в оволодінні дитиною основних соціальних норм. Т. Спіріна наголошує: «Вплив сім’ї на її молодших членів, його зміст і характер пов’язані з деякими психологічними механізмами соціалізації дитини в родині. По-перше – це підкріплення. Заохочуючи певну поведінку дитини, караючи її за порушення тих чи інших правил, батьки впроваджують у її свідомість певну систему норм. По-друге – це ідентифікація: дитина наслідує батьків, особливо маму, орієнтується на їх приклад. Знаючи внутрішній світ дитини, реагуючи на її проблеми, чи, навпаки, ігноруючи те й інше, батьки тим самим формують особистість у цілому» [4]. Мамина підтримка, порада, спостереження дитини за її влучними висловлюваннями, логічними та обґрунтованими діями впливають на інтелектуальний розвиток дитини. На думку О. А. Половіної, головним фактором прояву та розвитку інтелектуальних здібностей для дітей є помірна емоційна підтримка зі сторони батьків, особливо мами: не тільки любов, а й емоційне заохочення успіхів і активності дитини. Вона вважає, що однаково негативно впливає на особистість як  материнська гіперпротекція, так і байдужість до дітей. І ці дії, на жаль, призводять до різного виду аномальних варіантів розвитку. Науковець стверджує, що лише в родині, де є троє й більше дітей, батьківська турбота може мати нормальний характер. Вирішальне значення для розвитку інтелекту дитини має тривалість її спілкування з одним із батьків, особливо з мамою, адже дитина частіше та більше проводить час саме з нею. Передача культурного досвіду, інтелектуального потенціалу здійснюється під час взаємодії дитини і дорослого . У родині  закладається фундамент особистості дитини, і до приходу в школу вона вже формується як особистість, робить перші спостереження і вчиться як себе вести в різних ситуаціях.

Вагома роль матері належить формуванню характеру і самооцінки дитини, її становленню, адже вони впливає на гнучку психіку дитини і тому несуть головну відповідальність за її поведінку. О. Колеснікова запевняє, що до певного віку дитина створює думку про себе виключно зі слів батьків, від досвіду спілкування з ними дуже багато залежить у її подальшому житті [2]. Науковці схиляються до думки, що батьки найчастіше відтворюють той стиль виховання, який існував у їхньому дитинстві. У  вихованні важливою є позиція мами, яка показує її ставлення до дитини. Особлива прихильність до матері спостерігається в дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Саме тоді проходить період статево-рольової ідентифікації, відбувається процес статевого становлення особистості. Для дітей стають важливими запитання: хто я? Дівчинка чи хлопчик? Матір також проектує роль майбутньої дружини, адже моделі поведінки дітей, цінності черпаються з родини, тому для мами хлопчика важливо вірити у свого сина та давати йому простір для самостійних вчинкі.   Н. Ю. Денисевич виділяє чотири типи матерів, які мають різний характер ставлення до дітей: – матері, орієнтовані на дитину – взаємодія цих жінок з дітьми вирізняється теплотою та дбайливим ставленням; – матері, орієнтовані на себе, вважають себе хорошими матерями, проте не беруть до уваги особистісні та вікові особливості дитини при побудові взаємовідносин; – сензитивно-чутливі матері, що мають низький рівень впливу на стан дитини, високий рівень сензитивності та прихильності. Вони, маючи в цілому позитивне ставлення до себе як до жінки, мають недостатньо позитивний рівень сприйняття себе як матері; – матері з високим рівнем внутрішньої напруги та негативним ставленням до себе – не виявляють розуміння, поваги та прихильності при взаємодії з дитиною [1]. Прихильність дитини до матері закладається в ранньому дитинстві і впливає на її поведінку в майбутньому. У процесі багаторазово повторюваних взаємодій з матір’ю та іншими близькими в дитини формуються так звані «робочі моделі себе та інших людей». Уважні, чутливі, турботливі мами формують у дитини почуття базисної довіри до світу, і у неї створюється позитивна робоча модель оточуючих. Дисгармонійні стосунки з матір’ю, навпаки, переконують дитину в тому, що інші люди, також як і батьки, не є надійними, передбачуваними партнерами, їм не можна довіряти (негативна робоча модель інших). При позитивній моделі в дитини виховується ініціативність, самостійність, впевненість і повага до себе, а при негативній – пасивність, залежність від інших, неадекватний образ «Я». Тому важливо матері давати дитині сигнал, що вона її так само любить і позитивно сприймає її дорослішання, підтримує дитяче прагнення та стимулює рух до автономії від мами, щоб сформувати особистість дитини з унікальним внутрішнім світом [1].

На жаль, мати не завжди може виступати в якості позитивного фактора виховання. У матерів, що мають підвищений рівень тривоги, часто виростають тривожні діти. У поведінці дітей, які виховуються в неблагополучних родинах, переважають негативні емоції, недоброзичливе, упереджене ставлення до суспільства, схильність до афектів, що можуть призводити до конфліктів. Якщо мама буде засуджувати дитину за її позицію, то це можна трактувати як невизнання індивідуальності особистості. Конфліктне родинне середовище, відсутність душевної близькості матері та дітей може спричинити їх дефекти виховання й розвитку. Нечуйне, байдуже ставлення, відсутність підтримки, похвали за дитячі успіхи мамою, може стати наслідком руйнування самоповаги, розвитку низького рівня самооцінки, негативного ставлення до суспільства та гальмування процесу соціалізації. З метою подолання негативного впливу на дитину, родина повинна стати важливим осередком її морального виховання. У сім’ї формуються найглибші людські почуття: милосердя, доброта, взаємодопомога, взаємопідтримка, чуйність та справедливість. Саме в старшому дошкільному віці діти активно засвоюють етичні норми, у них формуються моральні цінності, тому дуже важливо як мама виховує дитину та якими враженнями її збагачує. Дитина отримує перші позитивні й негативні враження, досвід від сімейного середовища, пізнає зміст таких понять, як любов, ніжність, душевний спокій, страх, гнів та образи, вона опановує відчуття – від теплоти, чуйності, співчуття, справедливості, турботи до жорстокості та байдужості. Саме матері надають дітям практичний життєвий досвід,  виховують уміння співчувати, відчувати стан інших та закладають основи національної свідомості.

В. Сухомлинський доводив важливе значення виховного впливу сім’ї, ролі родинних взаємин для становлення особистості. Він вважав, що дитина багато в чому стане такою, яка в неї мати: «Якби світ весь час дивився в душу дитини ласкавими очима матері, якби все, що пізніше зустріне на своєму шляху дитина, було таким добрим і лагідним, як добра мати, тоді б у світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій» [5, с. 160]. Емоційний потенціал материнської любові є чинником виховного впливу на дитину. На основі позитивного оцінного ставлення мами закладається емоційно-ціннісне ставлення дітей до себе – ставлення до свого «Я», самоусвідомлення, потреба в повазі до оточуючих. Наслідуючи дії матері, у дітей формується позитивне ставлення до дорослих, бажання дізнаватися нове, дотримуватися моральних вимог і контролювати свій емоційний стан. Глибокий постійний і тісний контакт із дитиною, вищий прояв любові, постійне тактовне прагнення відчути емоційний стан, внутрішній світ дитини, допомога в творчій реалізації – це основа для глибокого взаєморозуміння між дитиною та батьками у будь-якому віці, особливо з мамою У процесі міжособистісної взаємодії дитини та матері формується не тільки моральна, правова, фізична, екологічна, трудова, а й художньо-естетична культура, розвиваються індивідуальні та творчі здібності. Завдяки цьому, формується дитина як суб’єкт власного життя, спроможного на усвідомлений вибір та на розумний відбір ідей. Основа для збереження контакту між матір’ю та дитиною – щира зацікавленість у всьому, що відбувається в житті дитини, інтерес до дитячих проблем, бажання розуміти й спостерігати зміни, які відбуваються у душі та свідомості особистості. Саме тоді діти охоче та без страху проситимуть поради у матері, ділитимуться своїми думками, враженнями та поважатимуть її. Відтак, можна впевнено стверджувати, що цінністю, до неї висуваються адекватні вимоги та існує повага.

Висновки. У загальному вигляді понят­тя "обдарованість" розкрива­ється як когнітивний, соціаль­ний і мотиваційний потенціал, який дає можливість досягти ви­соких результатів в одному чи декількох напрямах. Розуміння сутності обдарованості та її при­роди характеризується надзви­чайно широким діапазоном по­глядів. Аналізуючи поняття «обдарованість» у зарубіжній психолого- педагогічній літературі, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв'язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості тощо.

На сьогоднішній день психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості — це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрового, навчального, трудового). Водночас не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального таланту.

Ознаки обдарованості — це ті особливості обдарованої дитини, які проявляються у її реальній діяльності і можуть бути оцінені під час спостереження за її діями. Ознаки явної (виявленої) обдарованості зафіксовані в її визначенні і пов'язані з високим рівнем виконання діяльності.                У той же час, розуміння батьками проявів обда­рованості дитини можна розгляда­ти в якості окремої творчої задачі, результатом якої є усвідомлення того, що їхня дитина обдарована, і в якості першого етапу тріади твор­чого процесу, результатом якого є «як оцінка задачі, так і своєрідна самооцінка суб'єктом своїх мож­ливостей, знань, умінь».

Розуміння батьками про­явів обдарованості у власних дітей доволі тривалий, складний процес розв'язування ряду пізнавальних задач, спрямований на ідентифі­кацію і прийняття обдарованості та в кінцевому результаті на роз­виток особистості обдарованої дитини. Можна говорити про особистісну якість батьків – здат­ність розуміти, про специфіку про­цесу розуміння батьками проявів обдарованості їхніх дітей та про результат цього процесу, нові міркування, висновки, погляди, які стають складовою батьківської позиції щодо обдарованих дітей і вносять зміни в поведінку батьків загалом. Вирішальну роль в розвитку загальної обдарованості дитини має мати, зокрема її мотиваційно-мотиваційна особливість та креативність.

На основі проведеного емпіричного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Найкращу здатність до класифікації мають діти,  матері  які вмотивовані на обов`язок і відповідальність

2. Діти, матері яких мають вищий мотив досягнення успіху, демонструють нижчі показники за аналізом суттєвих ознак.

3. Якщо матері мають менший мотив запобігання покарання, їхні діти демонструють продуктивність та гнучкість творчого мислення.

4. Що краще матері управляють своїми емоціями, то менша оригінальність мислення спостерігається у дітей. Чим більше у матері виражена емпатійність, тим менший словниковий запас в дітей. Отож емоційний інтелект матері взаємопов`язаний з такими проявами загальної обдарованості дітей як оригінальність мислення та словниковий запас.

5. Матері, які демонструють більшу оригінальність мислення, більше здатні до аналізу суттєвих ознак.

6. Що старші за віком матері, то менше в дітей сформовано продуктивність й оригінальність мислення. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Денисевич Н.Ю. Типологія матерів, що мають різний характер взаємодії з немовлятами. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2015. № 4. С. 115–120.

 2. Колеснікова О. Роль мами і тата у вихованні дитини. Вікові кризи від народження до трьох років URL: https://svitmam.ua/themes/rol-mami-i-tata-uvihovanni-ditini-vikovi-krizi.

3. Кривопишина О.А. Сім’я як мікрочинник формування творчої особистості. Обдарована дитина. 2007. № 7. С.60–63.

4. Спіріна Т. П. Сім’я як провідний інститут соціалізації дитини URL: http://elibrary.kubg.edu.ua/1298/1/T_SPIRINA_SSSIHPV_1_KSP%26KO_IPSP.pdf 5.Українська педагогіка в персоналіях: навчальний посібник / за ред. О. В. Сухомлинської. К. : Либідь, 2005. Кн. 1. 552 с.