Завгородня О. МЕТОДИКА «МАНДРІВКА» ЯК ІНСТРУМЕНТ САМОВІДНОВЛЕНННЯ

 

Олена Завгородня

м. Київ 

Методика «Мандрівка» як інструмент самовідновленння

Охарактеризовано особливості та принципи психологічної підтримки особи засобами образотворчої діяльності. Виокремлено й охарактеризовано етапи роботи згідно з методикою «Мандрівка». З’ясовано механізми образотворчого мислення, які сприяють процесам самовідновлення людини після травмівного досвіду. Психологічна підтримка передбачає фасилітацію знаходження клієнтом можливостей виходу з кризи, надалі – застосування актуалізованих ресурсів та перенесення досвіду подолання творчих труднощів та успішних образно-символічних перетворень в сферу життєвої практики.

Ключові слова: психологічна підтримка, образотворча діяльність, етапи роботи, травмівний досвід, фасилітація, ресурси, мислення, самовідновлення.

The peculiarities and principles of psychological support of the individual by means of artistic activity are characterized. The stages of work according to the method "Journey" are highlighted and characterized. The mechanisms of figurative thinking, which contribute to the processes of self-recovery of a person after a traumatic experience, have been clarified. Psychological support involves facilitating the client's search for ways out of the crisis, using resources for self-recovery, transferring the experience of overcoming creative difficulties and successful figurative and symbolic transformations into the sphere of life practice.

Keywords: psychological support, artistic activity, stages of work, traumatic experience, facilitation, resources, thinking, self-recovery. 

Вступ. Aрттерапія має широке застосування в психотерапії, психоосвіті, освіті осіб з особливими потребами, психосоціальній допомозі та профілактиці. Проте дослідження механізмів, які лежать в основі терапевтичного ефекту діяльності, заснованої на різних художніх практиках, все ще є недостатніми.

Метою дослідження є визначення особливостей та принципів психологічної підтримки в широкому сенсі і, зокрема – через заохочення образотворчої діяльності рефлексивного спрямування; окреслення тренінгу образотворчого мислення (в процесі зазначеної діяльності) як інструменту опрацювання травматичного досвіду та психологічного самовідновлення.

Виклад основного матеріалу. На основі наших досліджень, а також спираючись на методологічні напрацювання щодо сфери практичної психології можна охарактеризувати такі принципи психологічної підтримки художньо обдарованої особи. Насамперед це принцип гуманізму, який дослідники пропонують вважати метапринципом практичної психології, вихідним пунктом, з якого можливе розгортання практичної роботи. За цим принципом усі види діяльності у практичній роботі мають бути домірними її об’єкту, виходити з інтересів і прав людини, захисту її особистісного суверенітету, всебічного розвитку її самобутності [2].

Виходячи з метапринципу гуманізму, ми вважаємо доцільним виокремити такі принципи психологічної підтримки художньо обдарованої особи: центрації на особистості; цілісності; індивідуальності; розвитку; партнерства; комплементарності (доповнення). Принцип центрації на особистості є похідним від метапринципу гуманізму, його конкретизацією. Особистість клієнта, її розвиток, самоздійснення – пріоритетна цінність для практикуючого психолога. Принцип цілісності полягає в тому, що людина, яка потребує психологічної підтримки, виступає для психолога в своїй біосоціодуховній цілісності, взаємозалежності душевно-тілесних проявів, взаємозв’язку рівнів організму, індивіда, особистості. Принцип індивідуальності акцентує неповторність, унікальність, самобутність людини; так само своєрідними є її проблеми, що вимагає від психолога погляду, вільного від стереотипів, творчого підходу в наданні індивідуально адекватної психологічної допомоги. Принцип розвитку полягає в тому, що проблема, яка тривожить клієнта, розглядається в контексті його особистісного та творчого розвитку з врахуванням конкретної життєвої ситуації. Принцип партнерства виявляється в перевазі у спілкуванні з клієнтом партнерської, а не патерналістської моделі; психолог будує взаємодію на емпатійній, рівноправній, а не на ієрархічній основі, що передбачає високі вимоги до особистісного та професійного рівня психолога. Принцип доповнення  полягає в доповненні одних форм психологічної роботи іншими (напр. вербально-аналітичних – тілесно-орієнтованими) відповідно до потреб клієнта, що узгоджується з принципами індивідуальності, цілісності, розвитку.

Впродовж усієї історії мистецтво застосовувалося в контексті зцілення та одужання. Музика, танець, мистецтво та драма застосовувалися в лікарняних умовах з кінця ХІХ століття. Спочатку художні практики пропонувалися як заходи дозвілля, щоб запобігти депривації та зайняти пацієнтів психоневрологічних закладів. Виявилось, що зазначені практики також мала вплив на психічний, соматичний та психологічний стан залучених пацієнтів, зокрема, після занять мистецтвом настає емоційна рівновага. Травмовані люди могли виразити свій внутрішній світ у мистецтві так, як вони не могли висловити словами, а вираження переживань сприяло відновленню балансу, послаблювало дистрес. Особливого розвитку використання художніх практик і спілкування з мистецтвом набули в професійних програмах психічного здоров’я після другої світової війни. Коли використання мистецтва в психотерапії поширилось й набуло систематичності, стали актуальними фаховий аналіз спостережуваних результатів арттерапевтичних втручань та відповідні теоретичні моделі.

Мистецькі дії мають на меті викликати естетичний поклик. Естетичне тут розуміється не як категорія краси чи специфічна художня нормативність. Хоча поняття краси може бути застосоване, естетичне тут розглядається як якість праобразу-образу-творчого результату в процесі його створення, щось, що мовить до автора, а також – до реципієнта, що добре підходить до особистого чуттєво-експресивного стану або що інтуїтивно відчувається таким, яким має бути [3]. Цей естетичний поклик зазвичай з’являється у взаємодії особи з художніми матеріалами (кольорами, рухами, звуком); має потенціал викликати новий досвід у всіх учасників, незалежно від того, чи беруть вони активну роль як автор чи виконавець, чи пасивну роль як аудиторія. До естетичного переживання людина приносить свій попередній досвід, уподобання, сенсорні здібності та очікування. Новизна, притаманна естетичному переживанню, посилює відкритість, сприйнятливість, здатність навчатися. Людина приходить на виставу чи в галерею з бажанням увійти в естетичний досвід, відкрити свої почуття завдяки талантам художника. Переживання (що асоціюються з «це прекрасно; це призначено для мене; це зворушує мене») виникає разом із знанням того, що ці особливості сприйняття безпосередньо пов’язані з твором. Саме в такому співвідношенні внутрішнього відчуття та зовнішнього оцінювання ми можемо відрізнити прекрасне від потворного, синтонічне від дистонічного. Це не об’єктивний стандарт, який ідентифікує ситуацію як естетичну або визначає створене на витвір мистецтва, але це досвід взаємодії між автором і матеріалом, твором мистецтва і глядачем, що сприяє естетичному переживанню. Естетичне розгортається, коли індивід водночас залучений до глибокого переживання й виявлення смислу явища чи події та зовнішньої оцінки. Естетичне переживання в зазначеному контексті характеризується симультаністю чуттєвої, експресивної, реляційної, соціально-культурної залученості, характерною для арт-практик [3]. Люди мають здатність до естетичного занурення, до відтворення оживлених почуттів, їх вираження, до творчого подолання болісних переживань. Різні чинники впливають на розвиток або гальмування здатності до творчої та естетичної діяльності. Люди з різними розладами можуть страждати від порушень сприйняття тілесних відчуттів, заблокованих почуттів, проблем самовідчуття, порушень взаємин з іншими людьми. Особи, які пережили травматичний досвід, можуть відчувати серйозне відчуження від соціального чи культурного контексту. Арттерапевт має знайти адекватні способи індивідуального впливу, соціальної та культурної залученості через спільні або індивідуальні мистецькі практики. Творчі дії учасників впливають на їх сприйняття, емоції та розуміння. Рефлексія цих процесів учасником, обговорення з іншими людьми (учасниками та терапевтом) сприяє осмисленню нового досвіду, розумінню виявлених можливостей та перспективи позитивних змін. Арттерапія заохочує до естетичного занурення, формує основу для здорового розвитку, творчості, рефлексії, прийняття рішень в модальності мистецтва. Естетичне переживання, творчість, досвід  «потоку» дистанціює від звичного, повсякденного; допомогає розвинути нові ментальні моделі, оновити мислення та дії, звільнитися від звичних автоматизованих, але неконструктивних шаблонів [5]. У людей, які зазнали травм, порушується здатність вербального опрацювання інформації. Водночас образи, пов’язані з травматичними спогадами, виходять з-під контролю, можуть переслідувати й мучити людину. Художні, зокрема, образотворчі практики сприяють міжпівкульній інтеграції, допомагають підтримувати та відновлювати порушену здатність людини до продуктивного опрацювання пережитого.

Арттерапевтичний погляд на ментальне здоров’я узгоджується із зміною парадигми в бік позитивного трактування здоров’я; цей зсув відбувається паралельно останнім розробкам у сфері здоров’я, які наголошують на підтримуючих факторах, таких як стійкість (резильєнс), а не на симптомах і патології [4]. Замість концентрації на хворобливих відхиленнях, арттерапевти звертаються до здорового потенціалу, здатності людини до творчості та естетичного занурення. Це супроводжується зміщенням діагностичного фокусу з патологічних проблем на здібності, що добре узгоджується з перспективою арттерапії щодо підтримки пацієнтів у їхніх творчих, експресивних і виконавських здібностях. Арт-терапевти повинні бути експертами в мультидисциплінарних психосоціальних і соматичних аспектах своєї роботи, їм потрібно розвивати навички своєї мистецької модальності та знання про терапевтичний потенціал їхньої форми мистецтва щодо психологічного відновлення, стабілізації, розвитку, щоб швидко реагувати на запити різних людей та груп населення. Можна акцентувати такі ролі арттерапевта, що здійснює підтримку: фасилітатор, джерело інформації, тренер, відзеркалювач (дзеркало), помічник у здійснюваному клієнтом коментуванні та інтерпретації своєї творчої продукції та життєвих фактів, свідок, маєвт.

Нами запропоновано арттерапевтичну методику «Мандрівка», яка є переважно універсальним інструментом, проте особливо підходить особам з образотворчими здібностями. Експресія за допомогою візуальних образів переважно сприймається такими людьми як “безпечніша”, порівняно з іншими формами. Водночас візуальні образи можуть опосередковувати перехід до інших різноманітних форм самовираження та можливостей міжособистісної взаємодії.

З певною умовністю можна виокремити такі етапи роботи.

І етап. Відображення клієнтом свого актуального стану та звертання до досвіду ресурсних станів. Підтримка зв'язку клієнта зі своїм актуальним буттям (підтримка самоприйняття, відкритості тілесним відчуттям, почуттям, сигналам інтуїції, тобто здатності прислухатися до себе). Пропоновані теми образотворчої діяльності пов'язані з актуальним станом (напр. “Стан моєї душі”, “Мої страхи”, “Труднощі, перепони на моєму шляху”). Обговорення робіт, супроводжуване делікатним розпитуванням, спільним пошуком смислів, дає змогу клієнтові певною мірою дистанціюватися від актуального стану та інтерпретувати його в біографічному контексті, тобто з більш “багатовимірної” позиції.

Звертання до досвіду ресурсних станів. Теми – переживання радості, щастя, упевненості в собі (“Стан повноти життя”). Створення символів своїх ресурсів у зображеннях “чарівних помічників”, “чарівних предметів”, “місць сили” тощо.

II етап. Тренінг на основі системи КАРУС (В.О. Моляко), спрямований на розширення діапазону виразних засобів, креативних ідей, ампліфікацію, індивідуалізацію та вдосконалення творчої стратегії клієнта. Зазначена система спирається на дослідження процесу діяльності фахівців та найбільш вживаних ними стратегій та тактик. Стратегія – це система актуалізації, планування, реалізації задуму; включає логічні й інтуїтивні компоненти; в кожному випадку є унікальною, хоча водночас може характеризуватись домінуванням певного різновиду стратегій (напр., пошуку аналогів, комбінування, реконструювання, універсальної, спонтанних дій); характеризує 1) конкретні можливості та схильності особи до певного виду дій й 2) особливості теми, завдання, для виконання якого відповідна стратегія актуалізується. Тренінг стимулює творчі дії, передбачає низку методичних прийомів ускладнення процесів виконання завдання, наближаючи їх тим самим до непередбачуваної реальності, тобто необхідності діяти в умовах обмежень, неочікуваних вимог ситуації, новизни, невизначеності, надміру або дефіциту інформації тощо [1]. 

Провідна тема – “Бажаний стан душі”. Застосовується метод неочікуваних заборон, обмежень, вимог. Заборони можуть стосуватись кольору, форми, символів. Вимоги – репрезентації теми в різних стилях – символічному, абстрактному, декоративному (напр., візерунок, розпис великодньої крашанки), експресивно-фантазійному (напр., фантастична істота в стилі Марії Примаченко) тощо. В процесі конструювання образу “бажаного стану душі” в залежності від індивідуальних преференцій художника залучаються різні формотворчі стратегії й тактики – зокрема, концентрування, акцентування, перетікання форм, символізація, розкладання, геометризація, зміщення масштабів, подвоєння форм, контрастування, деформування, декоративізація, виведення зі звичного простору, гіперболізація, ведення в контекст, синтезування, аккумулювання, дублювання, ампліфікация.

Робота в ускладнених умовах провокує потенційну здатність людини до творчого подолання перешкод, а також “зміцнює” людину досвідом сприйняття труднощів як викликів. Формується “імунітет” до деструктивних реакцій на труднощі, зміцнюється готовність до подолання перешкод.

Спонукання до застосування освоєних виразних засобів та інших здобутків тренінгу в опрацюванні теми “Бажаний стан душі”; зняття обмежень, вимог, вільне спонтанне самовираження. Осмислення актуального стану в контексті ресурсних і бажаних станів дає змогу визначити вектор позитивних змін.

III етап. Пошук шляхів поступового переходу від актуального стану до бажаного (у формах образотворчої діяльності). Створюється серія перехідних робіт, які відображають подолання страхів, труднощів, перешкод з допомогою “чарівних помічників та предметів”, рух в напрямку візуальної метафори “Бажаний стан душі”. Досвід образно-символічних перетворень полегшує вербалізацію, активізує рефлексію, забезпечуючи її конструктивну спрямованість (попереджає застрягання, раціоналізацію та інші вияви “поганої” рефлексії). Ненав'язлива допомога та приєднання психолога до дискурсу клієнта в процесі візуально-образного творення ним “особистої історії”, подолання страхів та перешкод, зміни позиції “жертви” на “героя”.

IV. Психологічна підтримка переходу до самовираження в інших модальностях, початково більш складних для клієнта. Наприклад, опосередкований вже створеними клієнтом візуальними образами перехід до вербальних наративів, інших форм самовираження та діалогу.

Окреслимо психологічні механізми самовідновлення художньо обдарованої особи після травми. Це тісно пов’язані між собою екстерналізація, символізація (створення візуальних метафор), художня емпатія, візуально-метафорична презентація травми, довільне дистанціювання, створення буферної зони між собою і травмою, художня емпатія, творче зосередження як відволікання від болісних переживань, посилення владної позиції і контролю (регуляція процесу розкриття травматичного досвіду, контроль і перетворення емоцій в процесі взаємодії з образом, влада як можливість вносити зміни у створюваний об’єкт за своїм бажанням), опрацювання “фрагментів” спогадів, художня проєкція, візуально-символічне означення емоційних станів, трансформація переживань, їх нове впорядкування, подолання травматичної хаотизації, фрагментації спогадів, відновлення порядку в пам’яті, управління сильними почуттями та бажаннями через їх символічне вираження та задоволення, задоволення від процесу створення задуманого художнього предмета, “стан потоку”, задоволення від впровадження технічних інновацій в процес творчості, почуття досягнення, подолання творчих труднощів і мук, самоствердження, релаксація після напруженої, але вдалої праці, “покладення, втілення” переживань у створюваний витвір мистецтва, стимулювання дискурсивного осмислення травматичного досвіду через обговорення створеного.

Це зокрема, механізм екстерналізації, який дає змогу побачити й розглянути травму як окрему зовнішню сутність, репрезентовану у художніх метафорах, символах; завдяки екстерналізації виникає можливість створити буферну зону між собою і травмою, регулювати дистанцію, змінити позицію щодо травми на більш довільну і владну та ін. Завдяки механізму емпатії здійснюється вихід особи за межі актуального “стану душі”, перехід в “змінений стан” творчого функціонування; забезпечується органічність процесу моделювання “стану душі” за образом іншої істоти або явища, процес перетворення, формування та розвитку відповідних образів. Механізм художньої проєкції внутрішнього світу людини на створювані образи сприяє інтеграції різних шарів свідомого і несвідомого та самопізнанню особи. Інсайти в процесі портретування стану душі дають нове самовідчуття, висвітлюють нове бачення себе, життя і свого покликання. Людина може акцентувати різні смислові домінанти образу у різних варіантах актуального і бажаного стану душі. Створення таких образів – це посилення особистості за рахунок художньої творчості, оскільки образи “стану душі” виходять з-під влади часу.

Образи актуального і бажаного стану душі, перехідних варіантів здійснюють функцію означення пам'яті про минуле і пережите, уявлень про бажане і очікуване, пошуку й утвердження своєї самості; самоаналізу, рефлексії своїх прагнень, пошуку справжнього Я, яке найбільшою мірою відповідає індивідуальному покликанню; можуть служити засобом інтеграції фрагментів болісних спогадів та відновлення цілісності автобіографічної пам’яті.

Візуальні образи також можуть бути “путівником” в “мандрах” шляхами душі, в обстеженні внутрішніх ландшафтів з наступним індивідуально-творчим осмисленням отриманого досвіду. Для того, щоб супутнє використання вербально-аналітичних засобів було результативним, необхідні такі умови: 1) емпатійно-партнерської, а не ієрархічно-патерналістської основи в стосунках психологічної допомоги; 2) відмови від інтерпретаційних стереотипів та їх нав’язування; пропонування інтерпретацій лише як гіпотез, що у випадку невідповідності внутрішньому досвіду клієнта, мають бути відхилені; 3) поєднання з іншими формами роботи за принципом взаємодоповнення.

Висновки. Психологічна підтримка передбачає фасилітацію реалізації клієнтом можливостей виходу з кризи, надалі – застосування актуалізованих ресурсів та перенесення досвіду подолання творчих труднощів та успішних образно-символічних перетворень в сферу життєвої практики. Така підтримка має бути спрямована на отримання людиною безпосереднього досвіду відкритого вільного самовираження та зворотного зв’язку в діалозі з компетентним співбесідником, на усвідомлення нею себе особистістю, що має індивідуальний шлях розвитку; осмислення своїх психологічних проблем (зокрема, власної “інакшості”, невідповідності стереотипам) в контексті особистісного та творчого становлення та ґрунтуватись на принципах гуманізму, центрації на особистості, цілісності, індивідуальності, розвитку, партнерства. Недопустимим є патерналістське нав’язування людині шаблонних інтерпретацій її досвіду, намагання зробити її більш “нормальною”, відповідною „правильним” стереотипам. Така практика в кращому випадку відштовхне від пошуку психологічної допомоги, а в гіршому – завдасть людині шкоди як творчій особистості. При опрацюванні психосоціальних та психосоматичних проблем спрямованих на творчість обдарованих осіб, визначенні психологічних умов поліпшення загального самопочуття слід враховувати високу значущість для таких людей психоекзистенційних вимірів здоров’я, оскільки від них найбільшою мірою залежить її творча спроможність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Моляко В.О., Гулько Ю.А., Ваганова Н.А. Особливості функціонування творчого мислення дітей в умовах інформаційної невизначеності. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Психологія. Т. 34 (73) № 1, 2023. С. 154-159.

2.   Основи практичної психології. В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва. Київ: Либідь, 1999. 536 с.

3.   Dewey, J. Art as experience. In John Dewey: The Later Works, 1925–1953; Boyston, J., Ed.; Southern Illinois University Press: Carbondale, IL, USA, 1989; Volume 10. 80–89.

4.   Huber, M.; van Vliet, M.; Giezenberg, M.; Winkens, B.; Heerkens, Y.; Dagnelie, P.C.; Knottnerus, J.A. Towards a ‘patient-centred’ operationalisation of the new dynamic concept of health: A mixed methods study.  BMJ, 2016, 6. 35–40. [PubMed]

5.   Koch, S.C. Arts and health: Active factors and a theory framework of embodied aesthetics. Arts Psychother. 2017, 54, 85–91.