Тоцька Т. ЩО РОБИТИ, ЩОБ ЛЮДИНА ПОВІРИЛА В ДОБРО (з досвіду роботи закладу дошкільної освіти)

                                                                                                                     Тоцька Тетяна

м. Бровари Київської обл.  

ЩО РОБИТИ, ЩОБ ЛЮДИНА ПОВІРИЛА В ДОБРО

         Стаття містить дві частини. В першій частині автор звертається до порад Василя Олександровича Сухомлинського відносно їх актуальності в наш час, час війни. Друга частина містить інформацію про результати роботи з використанням оповідань та казок В.О. Сухомлинського про добро і зло у дітей дошкільного віку.

         Ключові слова: поради, вимоги, слово і краса, бажання стати кращим, вірять і бажають добра .   

        This article contains two parts. In the first part, the author turns to the advice of Vasily Alexandrovich Sukhomlinsky regarding their relevance in our time, the time of war. The second part of the article contains information about the results of work using stories and tales by V. A. Sukhomlinsky about good and evil.

       Key words: advice, requirements, word and beauty, desire to become better, believe and wish good.

         Вступ. «Що робити, щоб дитина повірила в добро?» ­– таке питання ставив перед собою В.О.Сухомлинський, працюючи з дітьми, в душах яких були засіяні «зерна зневіри в людину, озлобленість». Мова йшла про ті сім᾽ї, де не все було благополучно в стосунках між дітьми і батьками, – це були післявоєнні роки – час, коли в багатьох родинах  поселилось горе, втрати рідних, біда…

         Так, війна перевернула дитинство і наших українських малят, посіяла страх, напругу, тривогу як в серця малят, так і в наші серця педагогів. Ззовні, коли дивишся в очі наших дітей, здається нічого не змінилося – дитячі очі випромінюють, як і раніше, доброту, ласку, чуйність, захоплення, виявляють подив і в той же ­час ­настороженість, вони прислухаються до звуків тривог, до розмов дорослих, бояться почути слова від вихователя: «Одягайтесь швидко, ми йдемо в укриття».

Зараз значну роль відводять вихователю в тому, щоб в цей непростий час, зуміти проникнути в думку і серце кожної дитини, зуміти відчути й осмислити їх почуття, хвилювання, тривоги, зрозуміти емоційний стан дітей та проявити до них співпереживання, надати підтримку.

І тут ми звертаємось до порад Василя Олександровича та завдань, які він ставив перед нами, педагогами. Він писав: «Я вбачав велике виховне завдання в тому, щоб розвивати, відточувати у своїх вихованців тонкість сприймання тих явищ, які за своїм характером особливо впливають передусім на почуття. До таких явищ належать горе, страждання, завдані однією людиною іншій, порушення норм моральності, які вихованець вважає священними, непорушними. З точки зору дорослих зло, з яким зустрівся вихованець, маленьке, дріб’язкове, але ж у дитинства й отроцтва свої масштаби і свій вимір добра і зла…» [2, с. 533].

         І тут же уточнював: «…Чутливість до радощів і горя виховується тільки в дитинстві. В цьому віці серце особливо чутливе до людських страждань, горя, туги, самотності… Якщо дитині байдуже, що в серці її товариша друга, матері, батька, будь-кого із співвітчизників, з яким вона зустрілася, якщо дитина не вміє бачити в очах іншої людини, що в неї на серці,– вона ніколи не стане справжньою людиною. Я прагнув так відточити у своїх вихованців чулість серця, щоб вони бачили почуття, переживання, радість і смуток в очах людей з якими вступають в контакт не тільки повсякденно, а й випадково…» [2, с. 89-90].

       Отже, В.О. Сухомлинський поставив перед нами, педагогами, головне завдання – розвиток почуттів дітей, а це означає, що нам потрібно працювати над пробудженням у дітей співпереживання, співчуття до інших людей, бажання робити добро для тих, хто потрапив у біду, у кого горе. Нам потрібно навчитись самим і навчити дітей відчувати серцем стан іншої людини.

         То які ж поради дає нам В.О. Сухомлинський, щоб виконати це завдання і які вимоги ставить він до педагогів? «…У дитини бувають свої тривоги, прикрощі, турботи, горе. Учитель, який володіє високою емоційною культурою, відчуває світ людини з того відбиття думок, почуттів, переживань, які випромінюють очі. Збагнувши, що в учня не все гаразд, чуйний учитель не стане відразу розпитувати чи заспокоювати. Він дасть дитині відчути, що здогадується про її сердечну тривогу, смуток, турботу, горе. Виховання здатності відчувати серцем – одна з відповідальних сфер удосконалення педагогічної майстерності вчителя. Намагайтесь проникнути в емоційний підтекст того, що говорить людина. Мова, як і очі,– дзеркало душі. Я навчився уловлювати в словах вихованців найтонші відтінки почуттів: пригніченість, тривогу, смуток, самітність, прикрощі, досаду, невдоволення, сум᾽яття» [2, с. 537].

         Ще одна порада. Коли хочеш досягти довіри у дитини ні в якому разі не можна переходити на крик,  – це стосується як педагога, так і батьків. «Діти, що виховуються криком, втрачають здатність відчувати найтонші відтінки почуттів інших людей і – це особливо тривожно – втрачають чутливість до добра. Вихована криком,  а дома ще й штурханами, потиличниками, грубістю, дитина не бачить, не відчуває краси навколо себе, вона байдужа, безжалісна, в її поведінці інколи можна помітити найстрашніше, що буває в людині,– жорстокість» [2,  с. 537].

З наступної поради Василя Олександровича ми можемо побачити  і зрозуміти, наскільки слово вихователя, інтонація, погляд, жест допоможе вплинути на виховання чутливості серця  дітей: «Найтоншими засобами впливу на юну душу є, на мою думку, слово і краса. ...Виховання словом – найслабкіше і най вразливіше місце сучасної школи. Відсутність правильного вмілого виховання словом в окремих школах породжує багато лиха.  …Слово вчителя пробуджує у малої дитини, а потім, і в підлітка, юнака, дівчини, почуття людини – глибоке переживання того, що поруч зі мною людина із своїми радощами й печалями, інтересами й потребами» [2, с. 315]. Вихователь, вчитель мають побачити, відчути, які тяжкі переживання народжуються в дитячих серцях, коли дитина чимось стривожена чи їй прикро. Ми повинні пам’ятати, що приклад вихователя, його небайдужість і сердечність, його мова, слово, погляд, жест – все має вплив на виховання дітей. І якщо педагог справді говорить щиро і сердечно, то і результат буде, – діти відчувають тих, хто поруч з ними, відчувають  щирість, любов і відповідно реагують. Малюки навчаться співпереживати, будуть пройматися почуттями до друзів, до старших, до батьків, до інших людей тоді, коли поруч з ними буде небайдужий, чутливий і справедливий вихователь, мудрий і великий професіонал.

         Так в чому ж полягає педагогічна мудрість і майстерність вихователя для того, щоб дитина повірила в добро і творила його сама? І знову звертаємось до порад В.О. Сухомлинського. «…Якщо ви хочете стати справжнім майстром-вихователем, відмовтеся від наміру раптово розтопити крижинку, що утворилася в дитячому серці, якимись рішучими, блискавичними, надзвичайними заходами. Виховання серця неможливе без самовиховання. Дитина протестує проти спроб вторгнутися в її серце і одним махом очистити його від зла. Тому протестує, що коріння зла заглиблюється її ображену людську гідність, і той, хто намагається одним ударом вирвати зло, спричиняє великий біль. Адже коріння зла глибоко сягає в найчутливіші, найзаповітніші куточки серця, їх не вирвеш відразу, серце почне кровоточити   і ще більше озлобиться. Справжнє виховання полягає в тому, щоб крижинка в дитячому серці розтанула поступово, щоб серце вашого вихованця само випромінювало тепло» [3, с. 550-551].

Далі Василь Олександрович продовжує: «Місію вихователя я бачу передусім у тому, щоб допомогти своєму вихованцеві  вразитися, одухотворитися красою моральності й вірити, твердо вірити в те, що прекрасне і правда перемагають і торжествують..» [3, с. 551].

         Василь Олександрович зауважував, звертаючись до вихователя: «Справжній вихователь турбується про те, щоб між його вихованцями були тонкі емоційні відносини. Мова йде про те, щоб людина віддавала тепло свого серця іншій людині, робила добро, створювала радість для іншої людини. До людини, в серці якої оселилася образа, не можна підходити як до нещасної, знедоленої, не можна давати їй відчувати, що її тільки жаліють і, тільки жаліючи, роблять добро» [3, с. 552]. І це дійсно можливо в тих випадках, коли педагог  вміє дарувати дітям тепло свого серця, коли він вміє жаліти дітей. Своїм прикладом вихователь повинен навчити дітей робити добро іншим людям, приносити радість близьким і друзям. Розумний вихователь навчить дітей як потрібно ділитися іграшками, як гратися разом і поступатись один одному, як подякувати товаришу або вибачитись. Адже є тисячі можливостей подарувати добро і порадувати друга, дітей необхідно вчити робити добрі справи і при цьому отримувати радість в своєму серці. «Багато добра повинен давати маленькій людині педагог. «Чи вистачить у нього на всіх серця?» – запитаєте ви. Так, вистачить, якщо першим помічником, першим другом у творенні добра буде сам вихованець. Одне з важливих правил морального виховання в тому, щоб розбудити в юному серці бажання стати кращим... Щоб розбудити в людині бажання стати кращою, треба самому всією душею бажати бачити її кращою… Потрібно, щоб маленька людина відчула і зрозуміла, що їй вірять і бажають добра. …» [3, с. 554-555].

         Усі поради Василя Олександровича дуже слушні і  особливо актуальні в наш час.  Дослухайтеся, будь-ласка,  до його слів: «Хлопчисько, перед яким сьогодні відкривається перша сторінка букваря, через десять років візьме в руки зброю і стане на захист кордонів нашої Батьківщини. Якщо ж виникне необхідність, він стане на смертельний бій з ворогом. Дорожчою за все йому повинна бути Вітчизна – її свобода, незалежність, честь і гідність. Наша велика  місія в тому, щоб кожною клітиною свого серця і мозку він увібрав у себе велике і святе – інтереси Вітчизни. Ось саме в тому, щоб патріотичне життя почалося для людини з малих років, і полягає майстерність виховання. Ми добиваємось того, щоб у дитини і підлітка боліло серце за те, що відбувається навколо неї і поряд з нею, щоб вона з дитинства пережила, відчула і радощі, і прикрощі…» [3, с. 559-560]. Виховання дітей з 5-7 років В.О. Сухомлинський називав «школою сердечності». І це дійсно так, тож девізом роботи нашого колективу ЗДО «Ялинка» імені В.О. Сухомлинського є наступний вислів педагога: «Щоб стати справжнім педагогом, вихователем дітей, треба віддати їм своє серце, пройти школу сердечності, тобто пізнати серцем усе, чим живе, про що думає вихованець».

Виклад основного матеріалу. Використовуємо оповідання та казки В.О. Сухомлинського під час формування понять про «добро» і «зло» у дітей дошкільного віку. Доречним тут буде висловлювання Ольги Василівни Сухомлинської, яка писала: «Сенс життя людини – у продовженні роду людського. Тому найвище покликання кожної людини – творити Добро на землі. В.О.Сухомлинський якнайповніше був таким творцем». І це дійсно так. Формуючи у дітей дошкільного віку поняття про добро і зло ми, педагоги, маємо донести малюкам упевненість в тому, що в житті, як і в казках, добро і правда завжди перемагають зло і брехню. Адже правда і перемога завжди на боці тих, хто захищає свій дім і свою землю.

         І тут для нас в нагоді, стануть оповідання В.О. Сухомлинського для дошкільнят. Ці коротенькі історії, написані Василем Сухомлинським для дітей, справді дуже чудові, вони змушують дитину думати, співпереживати, допомагають розібратися з абстрактними поняттями, вчать тієї самої людяності, яку Сухомлинський ставив на чільне місце.

          Майже всі оповідання Великого педагога спрямовані на виховання доброти, чуйності, співчуття до природи, людей, тварин. Але є особливо яскраві літературні твори для дітей, в яких автор виявляє свою педагогічну мудрість – про складне він говорить просто, доступно, зрозуміло. І філософські думки закладені в оповідання також зрозумілі і доступні дітям.

         Найбільш яскравим і актуальним оповіданням В.О. Сухомлинського про добро і зло є оповідання «Голуб в хмару полетів» [1, с. 132]. Зміст оповідання відтворює реальні події нашого життя. Як зрозуміти філософський зміст цього оповідання і правильно донести до малят дошкільного віку?

         В оповіданні йде мова про те, що… «З-за Дніпра випливла велика чорна хмара. Вона заступила сонце. Стало тихо й тривожно. Дерева стояли непорушно. Хмара дихнула прохолодою» (уривок оповідання)

         Вихователь має порівняти дітям образ «чорної хмари» з війною, яка іде зараз в Україні, яка увірвалась в наше життя і все змінила.

         Далі в оповіданні говориться про те, що «Злякані голуби поховалися в свій маленький будиночок. Аж ось на тлі чорної хмари заблищало щось біле. Це голуб піднявся високо в небо й полетів назустріч грозі. Вогняна стріла розітнула хмару, загримів грім. Білий голуб полетів у хмару, мов у воду пірнув. Стало темно й сумно. Де ти, голубе?»

         А образ білого голуба, - сміливого, рішучого, безстрашного, – з нашими мужніми воїнами, які захищають рідну землю від російських загарбників. З початком війни стало тривожно скрізь, в кожному куточку України. Наші солдати, - символізують собою «голубів миру», вони відстоюють, наш край і які б небезпеки не були на їх шляху, вони їх здолають, переможуть і відстоять ціною власного життя мир на землі. Відвага одного голуба одного воїна дуже багато значить для підтримки духу солдат, які знаходяться на передовій. Як приклад, - дівчинка «Пташка» - Катерина Поліщук з Азовсталі. Катя – «Пташка» зі зброєю в руках і з неймовірним голосом, який мав вплив на бійців. Вона була пара медиком, коли не було знеболювального вона співала бійцям колискові. В оповіданні запитується « - Де ти, голубе?» Адже не всі повертаються з війни, багатьох рідні розшукують і чекають. «Де ти голубе?» - можливо, це питання ставлять матері, розшукуючи своїх синів-воїнів. «Де ти голубе?» - можливо, це питання ставлять матері, розшукуючи своїх синів-воїнів.      Захист Вітчизни, мир на Землі – це найголовніші людські цінності. Низький уклін нашим воїнам – носіям миру і спокою, щастя і любові.

         Після читання цього оповідання вихователь, в бесіді з дітьми, доносить до їх розуміння, що війна – це найбільше зло, яке є в світі і яке ми переживаємо всі зараз, але добро переможе і ми відбудуємо щасливу Україну. Адже українці нація герої, нація хоробрих та незламних людей, які в найтяжчі для країни часи стають до бою. Голуб полетів в чорну хмару, в саме пекло! Перемога буде точно і безсумнівно!

          Оповідання «Голуб в хмару полетів» вражає своєю глибиною філософської думки і актуальністю саме в наш час. Це оповідання не може залишити байдужим жодну людину, дитину і тільки від майстерності вихователя, від його вміння знайти правильні слова, залежить чи зможе він до нести цей глибокий зміст до дітей просто і доступно.

         Тут перед вихователем стоїть завдання підтримати дітей, знайти для цього потрібні слова і дібрати відповідні види і прийоми роботи, щоб зберегти малят від негативних емоцій війни та посіяти в їх серця віру в ЗСУ, віру в перемогу.

         Не менш яскравим оповіданням про боротьбу добра і зла є оповідання «Колючка не може бути доброю» [1, с. 245]. Ми читаємо його і дітям, і батькам на батьківських зборах. У чому ж тут філософія? Як донести її зміст? Ми розуміємо зміст цього оповідання наступним чином. В оповіданні йде мова про одного пустотливого Метелика, який наколовся на колючку акації. Метелик відчув, що скоро він загине і почав просити Колючку пожаліти його, адже в неї є серце. На що Колючка відповіла, що в неї є серце, але воно «колюче».

У бесіді з дітьми, після читання цього оповіданні ми доносимо до розуміння дітей, що у житті ми зустрічаємо людей злих, недобрих – це «колючки». А також і «метеликів» – безтурботних, беззахисних, красивих, необережних – це пустотливі діти. Люди-«колючки» не з народження стають такими, спочатку – «молодою колючка була жовтенька, м’якенька, потім позеленіла, а згодом стала чорна», – так і люди. Люди-«колючки» злі, вони не знають, що таке жаль, вони живуть лише для того, щоб комусь зробити боляче, таких людей краще обходити стороною. Чому люди стають безжалісними, злими? Що вплинуло на них в процесі їхнього зростання? Які обставини склалися в їхньому житті? У світі є Добро і Зло, вони завжди ходять поруч. Є добрі, співчутливі люди, а є і недобрі, злі, з колючими, кам’яними, крижаними, безжальними серцями. Люди-колючки отримують задоволення, коли зроблять комусь боляче. Тому таких «злих-колючок», потрібно обходити стороною, так радить автор оповідання.

Є у Василя Олександровича багато оповідань, в яких він зазначає, що виховання гуманізму, людяності творення добра починається в родині, де закладаються корінці, з яких потім виростають гілки, квіти, плоди. І особливе місце у вихованні дитини він відводить матері. Він вважав, що мати – це не лише тепло, захист, комфорт, увага, але це й світло сонця, любові і добра. І від того, який цей світ, залежить якою виросте людина. Так в оповіданні «Кульбабка» [1, с. 239] педагоги розкривають дітям зміст оповідання, говорячи про кульбабку, як про рослину схожу на сонечко за її яскраво-жовтий колір, а ще порівнюють з мамою, яка дбає про своїх дітей-парашутиків, та, можливо, з бабусею, коли вона стає сивою. Кульбабка – це образ Матусі – турботливої, яка багато знає. Вона, мудра матуся, вміє передбачати.

В  світі є багато небезпеки для дітей. Образ Кульбабки – це образ для дітей. Образ Кульбабки – це образ Матусі, турботливої, яка багато знає, вона, мудра матуся, – вміє передбачати і відчувати небезпеку – «чорну хмару», вітер, вихор. Все може трапитись в житті, але лише матінка так хвилюється і каже своїм дітям: «Не летіть зараз, занесе вас буря у воду чи болото». Багато дітей не слухають маминих порад і потрапляють в біду, в болото – і гинуть, пропадають.

Наші мами, наші бабусі – це наші обереги і ми повинні пам’ятати про те, добро, якому вони нас навчали, яке робили для нас; про те, як вони нас любили і оберігали від небезпек та незгод.  Мовою квітів Кульбаба символізує силу сонця і світла, вона є символом щастя та вірності, символом миру.

В оповіданні «Ой, як же берегтиму тебе» (збірка «Вічна тополя») продовжується тема виховання любові, доброго ставлення до мами. Це оповідання краще взяти для розмови з батьками на групових батьківських зборів і на прикладі заклопотаної мами показати батькам, що добро і зло завжди ідуть поруч, а сімейні проблеми і негаразди впливають на емоції стан як батьків, так  і дітей. Щасливими є ті родини, де дарують один одному радість, любов і добро.

В оповіданні «Яблуко в осінньому саду» [1, с. 210] йде мова про виховання доброго серця у дітей, а це справа важлива і нелегка водночас. Як писав Василь Олександрович, дитину не треба виховувати словами, їй не потрібно пояснювати що таке добре і що таке погано, – досить демонструвати це власним прикладом. І як підтвердження цьому – оповідання «Намисто з чотирма променями» [1, с. 116], яке показує на прикладі, що у добрих щирих, чуйних батьків, зростають такі ж добрі діти. В наш час – це оповідання дуже актуальне, зараз багато біди в кожній сім’ї, але робити добрі справи, допомагати людям, підтримати того, хто потребує цього, пожаліти хворого, прихистити людину, яка втратила житло, або просто не бути байдужим до горя і біди  близьких тобі людей, може і повинен робити кожен з нас, – зроблене добро повертається добром.

Висновки. «Треба навчитись сприймати природу як нове диво світу» – наголошував В.О. Сухомлинський. Одночасно з цим він радив прищеплювати і виховувати у дітей моральні почуття, цінності до всього живого та співпереживання.

Необхідно берегти не тільки людей, а й природу, якій теж «болісно». Адже заподіяне зло будь-то людям чи природі, залишається в пам’яті на все життя. Дітей з раннього віку потрібно вчити добру, вчити робити добрі справи і це завдання батьків і вихователів. Що «посієш» в дитинстві, те й «пожнеш» у старості. Ось така філософія.

Ми впевнені в тому, що дарувати радість – це просто і це робить близьких щасливими. Це добро, яке не потребує матеріальних затрат. А оповідання В.О. Сухомлинського допомагають нам зрозуміти як виховувати доброту і наповнювати серця дітей добротою.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Сухомлинський В.О. Чиста криниця. Казки, оповідання, етюди / упоряд. О.В. Сухомлинська; передм. Д.С. Чередниченка. - К. : Веселка, 1993. – 287 с.

2.  Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. – К. : Рад. шк., 1977. – Т. 3. – 668 c.

3.  Сухомлинський В.О. Вибрані твори : в 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К. : Рад. шк., 1977. – Т. 4. – 638 с.

4.  Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К. : Рад. шк., 1980. – Т. 5. – 678 с. 

5.  Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. – К. : Рад. шк., 1976.– Т. 1. – С. 55-206.

Анімація твору В.О. Сухомлинського «Голуб в хмару полетів»