Провальна Н. ЗДАТНІСТЬ ДО СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК АСПЕКТ ІНКЛЮЗИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА

 

 Провальна Неоніла

м. Луцьк

ЗДАТНІСТЬ ДО СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК АСПЕКТ ІНКЛЮЗИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА

У публікації акцентується увага на сучасних вимогах до здатності педагогічних працівників початкової школи надавати соціально-психологічну підтримку дітям з особливими освітніми потребами в умовах колективної травми, що вважаємо значущим аспектом їх інклюзивної компетентності.

Ключові слова: інклюзивна компетентність, особливі освітні потреби, соціоадаптаційні труднощі, колективна травма, педагогічна підтримка, соціально-психологічна підтримка.

This publication focuses on modern requirements for the ability of elementary school teachers to provide social and psychological support to children with special educational needs in conditions of collective trauma, which we consider a significant aspect of their inclusive competence.

Key words: inclusive competence, special educational needs, social adaptation difficulties, collective trauma, pedagogical support, socio-psychological support.

Вступ. Для кожного сучасного педагога вкрай важливо вміти працювати в інклюзивному класі та взаємодіяти з дітьми, які мають освітні труднощі – особливі освітні потреби (далі – ООП). Тому що крім того, що Нова українська школа продовжує активно впроваджувати цінності інклюзивної освіти, маємо невмолимі факти статистичного збільшення кількості дітей з трудощами психо-фізичного розвитку, що призводить до регулярного збільшення інклюзивних закладів освіти та кількості інклюзивних класів / груп.

В ситуації війни в нашій країні, коли весь народ проживає в умовах колективної психологічної травми, з’явилась додаткова категорія здобувачів освіти, в яких статус «особи з особливими освітніми потребами» встановлено на підставі впливу травми з типом освітніх труднощів –  «соціоадаптаційні/соціокультурні труднощі як наслідок психологічної травми». [4].  Зауважимо, що всі діти з труднощами розвитку є апріорі травмованими і потребують від педагога володіння стратегіями й методами соціально-психологічної підтримки, на яку в умовах сьогодення є особливо великий запит в закладах освіти. Тому в сучасних умовах  війни не тільки на психолога, а й на кожного педагогічного працівника покладається складна і важлива місія не тільки педагогічної, а й соціально-психологічної підтримки психологічно травмованих здобувачів освіти. Відтак, викладання в інклюзивних класах має бути травма-чутливим, тобто педагоги ставляться до здобувачів освіти з врахуванням того, що когнітивна сфера у них пригнічена: психічні пізнавальні процеси пригальмовані, увага, пам'ять і мислення мають обмеження, відтак, дітям складно зосередитися на навчанні та пізнанні нового.

Виклад основного матеріалу. На наш погляд, здатність вчителя до соціально-психологічної підтримки дітей з ООП є однією із сторін інклюзивної компетентності, яка стала необхідним компонентом його професійної компетентності з 2019 року (Постанова КМУ № 800). У прийнятому в 2020 році професійному стандарті вчителя чітко вказуються складові інклюзивної компетентності в контексті розділу «участь в організації безпечного та здорового освітнього середовища». Це такі групи компетентностей, як:  

-      здатність створювати умови, що забезпечують функціонування інклюзивного освітнього середовища;

-      здатність до педагогічної підтримки осіб з особливими освітніми потребами;

-      здатність забезпечувати в освітньому середовищі сприятливі умови для кожного з урахуванням його індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів. Професійний стандарт передбачає певну конкретизацію цих трьох груп здатностей на рівні знань, умінь та навичок, проте ця деталізація є доволі загальною й потребує більш чіткої операціоналізації як на концептуальному так і на прикладному рівнях.

Проблема формування інклюзивної компетентності фахівців, які працюють із дітьми з особливими освітніми потребами, є предметом наукового пошуку вітчизняних дослідників М. Чайковського, Т. П’ятакової, І. Демченко, Г. Косарєвої, К. Бовкуш, Ю. Бойчука, Л. Антонюк, І. Возняк, О. Казачінер, І. Сасіної, І. Романовської, О. Дубасенюк, О. Семоног, С. Сисоєвої, З. Фалинської, Н. Тамарської, Л. Фальковської, В. Хитрюк, М. Черняєвої, С. Чупахіної, Л. Петришин та інших [1, 5,].

Підсумовуючи дефінітивний аналіз наукових розвідок, пропонуємо розуміти інклюзивну компетентність як інтегральну особистісно-професійну компетентність сучасного вчителя, ключову компетентність, яка дозволяє організовувати якісний освітній процес для всіх учнів в умовах інклюзивного навчання. Як психологічну, теоретичну й практичну готовність до реалізації інклюзивного навчання.

Аналізуючи структуру інклюзивної компетентності, ми приєднуємось до класичного підходу щодо мотиваційного, когнітивного, діяльнісного  особистісного та рефлексивного її компонентів.  Мотиваційний компонент передбачає спрямованість, мотиви й цінності педагога. Когнітивний компонент містить знання про особливості освітньої діяльності дітей з ООП, стратегії та технології роботи в інклюзивному класі з усіма учнями. Діяльнісний компонент інклюзивної компетентності – це здатність застосовувати технології та способи включення осіб з ООП в середовище закладу освіти. Особистісний компонент включає емоційний та соціальний інтелект педагога, те, яким є педагог як людина: його добродушність, милосердність і здатність до прийняття багатоманітності. Наскільки педагог має настановлення, аттитюд, тобто, внутрішню готовність, допомагати й підтримувати в принципі. Рефлексивний компонент інклюзивної компетентності – це аналіз та оцінювання результатів власної педагогічної діяльності педагогом з метою підвищення її рівня. Як бачимо, логічно, що здатність педагогічного працівника (вчителя й асистента вчителя) до соціально-психологічної підтримки дітей з особливими освітніми потребами є складовою особистісного компонента й значною мірою залежить від емоційного й соціального інтелектів педагога. Таким чином, зосереджуючись на концепті соціально-психологічної підтримки дітей з ООП ми розглядаємо її як низку дій та заходів, які надають пріоритет психологічній безпеці (впевненості у тому, що не покарають, не принизять), емоційному благополуччю та соціальній підтримці, сприяють налагодженню дружніх стосунків між усіма учнями інклюзивного класу.

Якими ж можуть бути основні стратегії ефективної соціально-психологічної підтримки дітей з особливими освітніми потребами? На наш погляд, важливими є такі напрямки дій педагогічних працівників:

1)           створення безпечного інклюзивного середовища в класі;

2)           застосування підходу, що базується на сильних сторонах особистості учня;

3)           підтримка дитини з метою зменшення у неї стресу й тривоги;

4)           управління агресивною поведінкою;

5)           вирішення питань стійкого уникнення дитиною соціальної взаємодії, зниження рівня спілкування та відсутності інтересу до діяльності;

6)           методи подолання гіперактивності дітей з ООП. Прицільно розглянемо кожну із стратегій.  

Складовими безпечного та комфортного освітнього середовища є, насамперед,  якість міжособистісних стосунків, позитивними чинниками якої є довіра, доброзичливість, схвалення, толерантність, а негативними — агресивність, конфліктність, ворожість, маніпулятивність. Основні характеристики процесу взаємодії між усіма учасниками освітнього середовища формуються навколо особистісного та довірливого спілкування, а його відсутність може призвести до негативних наслідків.

Безпечне та комфортне освітнє середовище має бути передбачуваним та структурованим, адже ці вимоги є засадовими елементами комфорту та психічного благополуччя учнів з особливими освітніми потребами. Рутини, як передбачувані щоденні дії в освітньому процесі, забезпечують стабільний повноцінний розвиток дітей. Серед традиційних рутин можуть бути правила класу / групи, закладу освіти, які визначають норми, можливості, розумні обмеження та розклад занять і змістовного відпочинку й дозвілля. Спілкування про особисте та пізнавальне під час «Кола спілкування» для учнів та педагогів формує почуття приналежності до спільноти здобувачів освіти, дає можливість ділитися власними думками, відкриттями, переживаннями, ментально налаштовує на початок навчальної діяльності. «Руханки» та «розумна фізкультура» на заняттях і перервах можуть підтримати учасників освітнього процесу, надати їм почуття стабільності й захищеності, забезпечити можливості для зняття тілесного напруження, пов’язаного з психологічними проблемами.  Розпорядок дня як передбачувана щоденна діяльність і структура в освітньому процесі забезпечує здоровий розвиток дітей з ООП.  Отже, надзвичайно важливим є установлення безпечних і підтримуючих стосунків та створення довірливого та підтримуючого середовища для дитини, щоб заохотити її відкрито ділитися своїм досвідом та почуттями. Також маємо розуміти, що сприяння розвитку почуття структури та рутини,  встановлення передбачуваного розпорядку дня та розкладу може допомогти забезпечити дитині відчуття безпеки та стабільності. Ця рекомендація є базовою для організацістії діяльності дітей з особливими освітніми потребами.

Підхід, що на базується на сильних сторонах, зосереджується на виявленні та розвитку педагогами сильних сторін, ресурсів і позитивних якостей здобувачів освіти, з якими вони працюють. Цей підхід визнає, що учні мають унікальні проблеми і, можливо, пережили травму або негаразди, та ми прагнемо розширити їхні можливості, підкреслюючи сильні сторони та позитивні якості, щоб допомогти їм здолати ці проблеми. Передусім, це визнання перманентної життєстійкості дитини й акцент на допомозі розвинути цю стійкість, зосередившись на сильних сторонах та винахідливості. До прикладу, педагог може допомогти у відновленні відчуття контролю, пропонуючи дитині з ООП, якщо це їй доступно, контролювати свої думки та дії. Також заохочувати виражати свої емоції, почуття художніми засобами, щоб знизити рівень тривоги. Це може бути малювання, живопис або інші форми творчого самовираження.

Якою може бути підтримка для зменшення стресу у дітей з ООП та пов'язаних з ним проявів? Травматичні події в умовах збройного конфлікту призводять до широкого спектра емоційних, когнітивних, поведінкових і соматичних реакцій. У здобувачі освіти поведінка може включати агресію, непокору, замкнутість, тривожність, депресію, гіперактивність, імпульсивність, труднощі із соціальною взаємодією та ін. Такі прояви створюють труднощі в освітньому середовищі та перешкоджають здатності ефективно навчатися і розвиватися. Для педпгогів важливо розуміти таку поведінку та її основні причини, щоб надавати відповідну підтримку та втручання.

Щоб зменшити вплив стресу педагогу варто дослідити можливі стресогенні чинники та наявність соціальної підтримки: що останнім часом найбільше турбує дитину? Які речі створюють відчуття комфорту, сили та енергії? З ким найкомфортніше спілкуватися, ділитися своїми проблемами? Якщо дитина почуваються не дуже добре, до кого вона звертаються по допомогу або пораду? Що відбувається зі стосунками в родині? Яким чином її підтримує родина та друзі? Чи є у цих стосунках щось таке, через що вона відчуває стрес?

Педагогічним працівникам важливо бути уважними щодо потенційних ознак насильства (зокрема, домашнього насильства), наприклад: непояснювані синці або ушкодження, надмірний страх, небажання обговорювати проблеми в присутності члена родини. Звертати увагу на ознаки занедбання дитини з особливими потребами, наприклад ознаки недостатнього харчування в родині, занедбаний одяг, недостатність гігієни. Якщо педагог бачить ознаки насильства або занедбання, він має поговорити з дитиною в приватному просторі та запитати в неї, чи не відбувається з нею чогось, що їй шкодить. Якщо педагог підозрює насильство або занедбання, необхідно поговорити про це зі психологом закладу освіти та обговорити з ним план соціально-психологічного втручання. У разі об’єктивної потреби варто виявити ресурси громади такі як юридична служба, соціальна служба, мережі захисту, аби звернутися до них по захист дитини з особливими освітніми потребами, що знаходиться в травмуючих обставинах.

Агресію в учня з ООП можна визначити як поведінку, яка завдає фізичної чи емоційної шкоди іншим. В умовах колективної травми та затяжної кризи агресія у дітей з ООП може проявлятися в різних формах, наприклад фізичні бійки, вербальна агресія, знищення майна, деструктивна поведінка тощо. Дослідники психологи пропонують чотири напрямки втручання в освітньому середовищі для подолання агресії у дітей з ООП.

1.            Надавати емоційну підтримку дітям, які відчувають високий рівень стресу і тривоги. Педагогічні працівники можуть надати емоційну підтримку у спосіб коротких емпатичних розмов, щоб допомогти дітям упоратися зі своїми емоціями через розділення їх з дорослим, зменшити їхню агресію. Можна навчити дитину глибокому диханню, уважності до власних психо-фізіологічних станів і поступового розслаблення м'язів, щоб допомогти керувати своїми емоціями та знизити рівень тривоги й стресу.

2.            Навчати дітей навичок вирішувати конфлікти. Діти з ООП часто можуть не мати належних навичок вирішення конфліктів і використовувати агресію як основний спосіб їх розв'язання. Педагоги у співпраці з психологом можуть навчити дітей навичок вирішення проблем і конфліктів, щоб допомогти їм навчитися вирішувати конфлікти ненасильницьким шляхом у добрий спосіб.

3.            Заохочувати позитивну поведінку дітей з ООП і надавати позитивне підкріплення бажаної поведінки. Позитивне підкріплення може бути емоційним (педагог усміхнувся), соціальним (педагог похвалив за зусилля) та матеріальним (педагог дав жетон чи щось інше). Це може допомогти дітям навчитися керувати своєю поведінкою та знизити рівень агресії.

4.            Залучати батьків і педагогів для розроблення стратегій керування дитячою агресією. Це може передбачати виявлення причин та наслідків негативної поведінки, застосування стимулів та винагород за позитивну поведінку, а також встановлення прокрокового плану дій щодо нормалізації поведінки дитини з ООП.

Розглянемо розв’язання проблеми стійкого уникнення або відсторонення від соціальної взаємодії, зниження рівня спілкування та відсутності інтересу до діяльності, яка раніше приносила задоволення. Відсторонення може бути механізмом подолання стресу для дітей, які відчувають себе пригніченими або безсилими. Діти можуть відсторонитися від соціальних контактів та уникати будь-яких ситуацій, які можуть викликати почуття тривоги і страху. Педагогічний працівник може запропонувати ряд методів втручання, щоб підтримати дітей, які переживають відсторонення, зокрема, використовуючи підхід «рівний рівному», коли однокласники при координації педагога допомагають дитині з ООП в конкретних, змодельованих наперед ситуаціях.  Маємо заохочувати участь учня з ООП до діяльності й соціальної взаємодії, що забезпечує відчуття приналежності та зв'язку з іншими. Це може бути участь в різноманітних заходах та найбільш цінним є моделювання ситуацій, де дитина з ООП має допомогти і виконувати доступні їй доручення й обов’язки. До прикладу, учень з ООП на постійній основі може виконувати цінні для колективу щоденні обов’язки-ритуали: увімкнути або вимкнути світло, роздати учням фломастери або олівці, вивішувати правила на дошку, поливати квіти, сповіщати про початок уроку, писати дату на дошці, вітати всіх учнів, відчиняти двері в клас, перевіряти учнів, називаючи їх на ім’я тощо.

Щодо підтримки дитини з ООП в умовах тривоги і стресу, то варто розуміти, що педагог має тісно співпрацювати з психологом закладу освіти, який залучає дитину до різноманітних психоосвітніх заходів щодо природи та наслідків тривоги і стресу, а також навчання стратегій подолання симптомів; різноманітних технік релаксації та використання методів когнітивно-поведінкової терапії для того, щоб допомогти дітям виявити та змінити негативні стереотипи мислення та поведінки, які сприяють виникненню тривоги та стресу. Загалом педагогічним працівникам в закладах освіти важливо співпрацювати із сім'ями та іншими фахівцями для розроблення індивідуальних планів підтримки, які відповідають унікальним потребам кожного здобувача освіти.

Яким чином педагогічний працівник початкової школи (вчитель та асистент вчителя) можуть управляти гіперактивністю (станом надмірної активності, імпульсивності та непосидючості) у дітей з особливими освітніми потребами? Гіперактивність може проявлятися в різних формах, зокрема непосидючістю, імпульсивністю, труднощами концентрації уваги. Діти з гіперактивністю можуть мати проблеми з концентрацією уваги на завданнях або інструкціях, легко відволікатися і безрезультатно намагатися контролювати свої емоції та імпульси.

Методи соціально-психологічного втручання у таких випадках можуть бути наступними: створення структурованого та передбачуваного середовища; використання сенсорних втручань; забезпечення поведінкових втручань.

Створення структурованого та передбачуваного середовища передбачають установлення структурованого розпорядку дня для дитини, що може допомогти зменшити тривожність і забезпечити відчуття стабільності. Надання чітких інструкцій та озвучення очікувань також може допомогти дитині залишатися зосередженою.

Сенсорні втручання можуть допомогти дитині регулювати свої емоції та імпульси. Це можуть бути такі вправи, як глибоке дихання, деякі кінезіологічні та нейрогічнастичні вправи, використання антистресових кульок або іграшок.

Поведінкові втручання можуть допомогти дитині навчитися контролювати свої імпульси та емоції. Це може передбачати використання системи жетонів за позитивну поведінку, позитивне підкріплення бажаної поведінки та навчання дитини навичкам самоконтролю.

Співпраця з батьками та опікунами має важливе значення для подолання гіперактивності у дітей. Може бути корисним інформування батьків та опікунів про стан дитини та надання їм стратегій і методів керування поведінкою їхньої дитини. Важливо зазначити, що кожна дитина є унікальною і може по-різному реагувати на різні втручання. Тому педагогічний працівник у співпраці з психологом та іншими членами команди психолого-педагогічного супроводу мають провести ретельний аналіз конкретної ситуації дитини з ООП та імплементувати ці ідеї в індивідуальну програму розвитку учня.

Отже, в умовах колективної травми нашого народу, зумовленої збройним конфліктом, педагогічні працівники початкової школи відіграють вирішальну роль у підтримці здобувачів освіти з особливими освітніми потребами, для чого важливо регулярно переглядати й коригувати план надання соціально-психологічної допомоги, щоб він відповідав поточним актуальним потребам дитини.

Висновки

1. Вплив психологічної травми на дитину може стати підставою для отримання нею статусу особи з особливими освітніми потребами з типом освітніх труднощів – «соціоадаптаційні/соціокультурні труднощі як наслідок психологічної травми».

2.  В умовах колективної психологічної травми, спровокованої збройним конфліктом, кожен педагог закладу освіти має набувати здатності надавати соціально-психологічну підтримку учням, які її потребують.

3. Здатність педагогічних працівників початкової школи надавати соціально-псхологічну підтримку дітям з ООП є важливим аспектом їх інклюзивної компетентності, зокрема, особистісного її компоненту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.            Гончаровська Г., Хориняк В. Соціально-психологічна підтримка дітей з особливими освітніми потребами в центрах медичної реабілітації // Аксіопсихологічні вектори розвитку сучасної освіти : збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (м. Тернопіль, 19 – 20 жовтня 2023 р.). Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2023. С. 294-300.

2.    Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи / за заг. ред. М. Грищенка. 2016. 40 с. URL: https://drive.google.eom/file/d/0BzKkv8gxSZUkMzZMbWtPYU9IWX М/view/

3. Наказ Мінекономіки про затвердження професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель початкової з початкової освіти» №2736 від 23.12.2020 р.

4.  Постанова КМУ № 957 від 15.09.2021 р. «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти».

5.    Софій Н. З.  Підготовка педагогів до роботи в інклюзивному освітньому середовищі. Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови. 2016. Вип. 11. С. 170-175. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ooop_2016_11_29.