Приймачук Р. ПРИЧИНИ ГАНДИКАПІЗМУ В ІНКЛЮЗИВНІЙ ОСВІТІ

 

Приймачук Руслана

м. Луцьк

ПРИЧИНИ ГАНДИКАПІЗМУ В ІНКЛЮЗИВНІЙ ОСВІТІ

Проблема гандикапізму має місце в освітньому середовищі, коли реалізуються засадничі принципи впровадження у практику інклюзивних форм освіти. Учні з особливими проблемами мають адаптуватися до середовища, де більшість ровесників не мають фізичних вад. Вони доволі скоро у процесі спілкування починають відчувати особливе відношення до них з боку однокласників, у якому чітко прослідковується певна упередженість, що носить ознаки гандикапізму.

Ключові слова: навчання, гандикапізм, інклюзивне навчання, розвиток, мотивація, адаптація.

The problem of handicapping appears in the educational environment when the basic principles of introduction of inclusive forms of education are being implemented. Students with special problems have to adapt to the environment where most of their peers do not have physical disabilities. They begin to feel  specific attitude towards them from their classmates in the process of communication quite soon. Certain bias, which bears signs of handicapism, can be traced as well.

Key words: education, handicapism, inclusive education, development, motivation, adaptation.

Постановка проблеми. Конвенції ООН про права дитини та Всесвітня декларація про забезпечення виживання наголошують про необхідність захисту й розвитку дітей з особливими потребами від народження й до досягнення повноліття. Реформа освіти в Україні дослухалась до цих побажань й втілює у життя прогресивні форми організації інклюзивної освіти, які довели свою дієвість у передових державах Європи й Америки, керуючись законом «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти», від 15 вересня 2021 року.

Ці перетворення, що стосуються зміни підходів до освіти осіб з особливими потребами, мають враховувати національний менталітет українців при організації навчання й виховання. Мова тут не йде про якісь неординарні, специфічні підходи до дітей з особливими освітніми потребами, а лише про те що потрібно об’єднати передовий зарубіжний науково-практичний досвід із надбаннями українських вчених. Адже, історично так склалося, що у нашій державі тривалий час існували й існують до тепер спеціалізовані навчальні заклади, у яких такі діти  були позбавлені можливостей отримувати освіту поруч зі своїми однолітками з нормальним розвитком, тим самим відмовляли у доступі до загальноосвітньої навчальної програми.

Тому на сьогодні одним із найважливіших явищ у нашій національній освіті є рух за інклюзивну освіту. Інклюзія справляє значний вплив на політику, науково-пошукову та практичну роботу й має багато значень, що охоплюють діапазон від простого зарахування учнів з особливими освітніми потребами в звичайні класи до трансформації практичних підходів цілих освітніх систем.  

Ученими обговорюються проблеми інтеграції неповносправних дітей й активно розробляються підходи до навчання та виховання їх в умовах загальноосвітніх навчальних закладів. Вивчаються особливості: налагодження взаємостосунків, входження у структуру класу, відношення вчителів до таких учнів. Все це має важливе практичне значення для успішного виховання та соціалізації не тільки дітей з порушеннями психофізичного розвитку а й інших учнів, які перебувають разом в одному освітньому просторі [1].

Для успішного навчання замало наявності досконалих програм та прогресивних педагогів. Центральну позицію у цьому процесі займає комфортна атмосфера у класі та розуміюче відношення однокласників до самого учня з особливими потребами. Від цього залежить формування змісту особистого відношення до навчального процесу, настрою, бажання вчитися, позитивного чи негативного змісту. Хоча практики інклюзивної освіти здебільшого налаштовані на позитивний результат, але реально, найчастіше, у таких класах панує атмосфера  специфічного відношення до учнів з особливими потребами, яка у науковому світі розглядається як  комплекс гандикапізму. Він у психологічній науці досліджений не достатньо глибоко, а тому потребує подальшого  професійного вивчення [1].

Зустрічаються різні тлумачення «гандикапу», але нас цікавить це поняття як явище, що має місце у людському суспільстві та зачіпає внутрішній стан особи, при якому поєднання фізичних, розумових, психологічних та соціальних якостей ускладнює процес пристосування людини, не надаючи їй змогу досягнути оптимального рівня розвитку й функціонування. Р. Корсіні та А. Ауербах поняття «гандикапізм» тлумачать як забобони стосовно інвалідів й осіб з певними відхиленнями від норми, тобто воно стає, таким чином, різновидом певних забобонів, що існують у нашому суспільстві як у відкритих, індивідуальних й інституціональних, так й у прихованих формах [3].

Комплекс гандикапу – це індивідуальне, внутрішнє бачення себе інвалідизованим, здеформованим образом «Я», як результат впливів власних негативних соціальних установок. Тому цей комплекс трактується як властивість, новоутворення психіки, що проявляється у зменшенні соціальної активності, обмеженні кола спілкування неповносправного, зміні самооцінки та самоставлення, яке набуває негативного характеру. Він містить у собі когнітивний та емоційний компонент. Перший включає уявлення інвалідизованих про себе і вирізняється нечіткістю, спрощеністю, невизначеністю. Такі уявлення можуть бути суперечливими, але не поєднуватися одне з одним, спричиняючи амбівалентність «Я-концепції».

Емоційний компонент «Я-концепції» особистості з ознаками гандикапу відрізняється переважанням негативного самовідношення та самоізоляції. Він містить занижену самооцінку, тому людина не здатна виділити у собі достатньо позитивних якостей. Відповідно, вважає себе нікчемною й ні на що не здатною. Крайнім проявом негативного відношення до себе є відраза, що проявляється у сприйнятті власної особистості як такої, що заслуговує на презирство. Людина з гандикапними проявами не розраховує на позитивне ставлення оточуючих й не здатна сама себе сприймати досконало, вона демонструє відсутність прагнення до самопізнання. Власне «Я» не викликає інтересу, поглиблює когнітивну простоту та неузгодженість «Я-концепції» [2].

Мета: дослідити вплив гандикапізму на успішність навчання дітей з особливими потребами.

Виклад основного матеріалу. Як показали результати нашого дослідження проведеного у жовтні 2023 року, проблема впливу гандикапізму на поведінку та емоційний стан учнів з особливими потребами існує.

 Шкільна практика організації інклюзивної освіти визнає її існування, тобто відношення суспільства до учнів з певними соматичними проблемами, яка стоїть на заваді прогресу впровадження  такої освіти в Україні. Втілення у шкільну практику ідей інклюзивного навчання дискредитується роздумами, як почуватимуть себе учні з фізичним розвитком у нормі у спільному просторі поряд з однокласниками з певними фізичними вадами. Адже існує консервативна думка, що другим потрібно спеціальні умови, також вони постійно потребують фахової допомоги. Такі роздуми є неприпустимі.  У них чітко  прослідковуються  ознаки упередженості та скептицизму, оскільки макросередовище не вірить, має сумніви стосовно повноцінної спроможності дітей з особливими потребами здобувати знання на рівні з повносправними ровесниками. Це має вираз у несправедливому, а інколи жорстокому відношенню та суб’єктивному оцінюванні знань, що є ознаками гандикапізму. Для попередження та подолання вказаних негативних тенденцій у нашому суспільстві необхідно реформувати культуру прийняття соціальної інклюзії так, щоб школярі з особливими потребами могли б відчувати рівність та комфортність від перебування в спільному соціумі з повноцінними ровесниками  у анатомо-фізіологічному плані [1].

Проблеми з організації інклюзивного навчання та проявів гандикапізму у найбільшій мірі стосуються педагогічного штату навчальної установи. У більшості випадків це стосується питань готовності освітян до роботи із школярами з особливими потребами. Педагоги, адміністрація не лише мають забезпечити  належні умови для організації навчальної діяльності, а й створити для школяра з особливими потребами такий клімат у класі, щоб він не відчував на собі негативного відношення. Запровадження практики інклюзивної освіти вимагає формування особливого підходу. Науковці підіймають проблему сприйняття конструкцій «інтеграція» та «інклюзія», що утворює хибне враження про складності впровадження інклюзивної освіти [2].

 Реалізація програм інклюзивної освіти у шкільну практику має відбуватися на підготовленій основі. Освітяни мають бути підготовлені для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Таке навчання надає можливість поступово адаптуватися до середовища повноцінних людей, забезпечити рівні умови їхнього навчання та подолати ознаки гандикапізму у відношенні до них [5].

Висновки. Проблема гандикапізму не нова. Ми зіштовхуємося з нею повсякденно, коли бачимо людину з обмеженими фізичними можливостями, до якої соціум ставиться по різному. Одні з розумінням й співчуттям, інші нейтрально, а бувають випадки зверхності, негативного ставлення до людей, які мають фізичні, розумові чи психологічні якості, що відрізняють людину від інших. Особливо яскраво ця проблема проявляється у навчальних закладах при сприйнятті школярів з обмеженими можливостями. Поширення гандикапізму розділяє соціум, перешкоджаючи його розвитку та розвитку кожної окремої особистості, яка є його повноправним членом. Саме усвідомлення актуальності проблеми гандикапізму, привернення до неї уваги суспільства є основою його профілактики та подолання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бех І.Д.  Теоретичні  засади навчання і розвитку аномальних дітей. Педагогіка і психологія. 1995. № 4. С. 147–155

2. Колупаєва А.А. Савчук Л.О. Діти з особливими потребами та організація їхнього навчання. Київ : Вид група «АТОПОЛ», 2011. 274 с.

3. Ставицький О.О. Психологія гандикапізму : монографія. Рівне : Принт Хаус, 2013. 424 с.