Войтко В. ВИХОВАННЯ КАЗКОЮ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

 

 Войтко Валентина

м. Кропивницький

ВИХОВАННЯ КАЗКОЮ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. СУХОМЛИНСЬКОГО 

Висвітлені ідеї В.О. Сухомлинського про вплив казки на виховання та навчання учнів з особливими потребами.

Ключові слова: казка, діти з особливими потребами, виховання, навчання, засіб виховання, молодші школярі.

The author highlights the ideas of  Sukhomlynskiy about the impact of fairy- tales on education and learning of primary school children with special needs.

Key words: fairy tale, children with special needs, education, learning, mean of education, junior pupils.

Вступ. Один з найяскравіших спогадів дитинства є спогад про те, як нам читали казки. І у кожного з нас були свої улюблені, які ми могли слухати нескінченну кількість разів. Для дитини казка завжди була і залишається не тільки першим і найбільш доступним способом пізнання світу, а й способом пізнання соціальних відносин, поведінки в ситуаціях повсякденного життя. А ще казка задовольняє тягу людини до героїчного, незвичайного і фантастичного, формує і розвиває фантазію.

      Читання казок зближують дітей і дорослих, створюючи інтимність обстановки, і чим більше прочитано казок, тим більше світлих спогадів.

В. Сухомлинський називав казку ключиком,свіжим вітром, за допомогою якого можна відкрити джерела думки, слова, мрії. Він вважав, що без казки та гри дитинства не буде [1].

Виклад основного матеріалу. Кожне покоління  видатних педагогів, психологів, письменників підкреслювали виховне і розвивальне значення казки (С. Русова, І. Франко, К. Ушинський, В. Сухомлинський та ін.), наголошуючи на різнобарвність її впливу на особистість різного віку.

Різні аспекти роботи з казкою висвітлені у працях   педагогів-практиків (А. Богуш, Н. Вітковська, Д. Джола, Н. Лисенко, Ю. Мандрик, О. Савченко, О. Чебикінта ін.), психологів (І.Бех, О.Гаркавець, О.Тараріна,О. Запорожець та ін.).

Велику увагу цій проблемі надавав і В.О. Сухомлинський. Він стверджував, що головне – не допустити переживань дітей з особливими потребами за свою «неповноцінність», запобігати появі в них байдужого ставлення до навчання, не притупити у них почуття честі і гідності.  Педагогічна мудрість виховання в тому і полягає, щоб дитина ніколи не втратила віру в свої сили, не відчувала, що в неї нічого не виходить. Саме казка, наголошував В.Сухомлинський, веде особливув дитину від успіху до успіху, в чому і  полягає розумове виховання такої  дитини [3].

      У Павлиській середній школі, як і в будь-якій іншій, траплялися діти з особливими потребами.  Найважливіше завдання у процесі роботи школи В.Сухомлинського з такими дітьми було викликати в них інтерес до інтелектуального спілкування, бажання замислюватись над оточуючими явищами та висловлювати свої думки про них відверто, не соромлячись. В. Сухомлинський дійшов висновку, що найкраще цього можна досягти, спираючись на емоційне сприйняття дитиною дійсності, максимально стимулюючи її фантазію, образне мислення.

Саме казку, яку чує дитина у відповідному природному оточенні, живу, народжену з уст учителя, Василь Олександрович називав оптимальною формою збудження дитячого інтелекту, при цьому наголошуючи на тому,  щоб у казці була глибока думка [2]. Він помітив впливовість казки, що виражає думку, стає особливо очевидною, коли йдеться про дітей з «ослабленими, уповільненими процесами мислення й дуже слабкою пам’яттю. Вони були б нещасними, знедоленими, вони втратили б віру в свої розумові сили, й стали б недоучками, людьми з убогими, обмеженими інтересами…, якби не казка. …Коли я сідаю з дітьми під столітнім дубом, коли над нами спалахують у небі перші зірки, а ми, притулившись один до одного, сидимо на високій степовій могилі й слухаємо музику степу, – саме в очах отих недостатньо розвинених діток я бачу перші вогники інтелектуального інтересу. Вони чекають казку» [2].

В. Сухомлинський  неодноразово наголошував, що через казку легше донести до дитини думку, здивувати, викликати бажання виразити себе, свої почуття й думки словом  та  запалює вогник дитячої творчості.  

Діти з особливими потребами, за переконанням В. Сухомлинського, повинні вчитися і виховуватись у масовій загальноосвітній школі, але для цього треба створювати для них такі умови, щоб перебуваючи в атмосфері повноцінного духовного життя школи, недостатньо здібна дитина не відчувала своєї «неповноцінності». Педагог підкреслював, що для навчання і виховання таких дітей потрібні особливі заходи, потрібний тонкий, делікатний індивідуальний підхід [3]. Казка, будучи мистецтвом слова, безпосередньо спрямована на індивідуальне сприйняття і почуття кожної дитини, сприяючи таким чином формуванню у дітей з особливими потребами індивідуальних осмислених образів.

У своїй практичній діяльності В. Сухомлинський не тільки розкрив високу мудрість казки у вихованні дітей з особливими потребами, а й показав найраціональніші способи її використання у навчально-виховному процесі.

Аналіз педагогічної спадщини Василя Олександровича дозволив нам виділити основні форми роботи з казкою у Павлиській школі, які, на думку педагога, найбільш ефективно сприяли вихованню і навчанню молодших школярів:слухання казок,читання казок,бесіди про казки,виготовлення і добір ілюстрацій до казок,інсценізація казок (театралізація),творення казок. Такий підхід є дійовим засобом впливу казки на розумовий розвиток, моральні, естетичні почуття дітей з особливими потребами.

Для того, щоб казка стала таким універсальним і ефективним засобом, вона має бути відповідно виконаною. Читання казки вимагає від педагога володіння культурою мови, артистизму, фантазії. На першому етапі казку у Павлиській середній школі розповідав учитель або хтось з учнів (за бажанням). Після прослуховування йшло обговорення твору, яке було необхідне для того, щоб спонукати школяра до усвідомлення образів, які виникли в його уяві на ґрунті емоцій. У процесі обговорення учень зіставляв свої уявлення з уявленнями товаришів. Крім того, формулював думку, інакше кажучи, переходив від мови образів до мови слова, що вкрай важливо для дітей з уповільненими процесами мислення.

До читання казки вчитель приступав в основному тоді, коли школярі вже навчилися читати найпростіші тексти. Вони не лише слухали, а й стежили за написаним, мали змогу при бажанні прочитати казку повторно. Обговорення набувало складнішої форми, вводились як усні, так і письмові вправи. Після обговорення казкові образи набували більш сталих обрисів.

Виготовлення і добір ілюстрацій – цікавий, захопливий для дітей вид роботи, яку вони виконували у позаурочний час. Дитина вже мала певні уявлення про образи прослуханої казки і кожен учень добирав малюнки (картинки, вирізки з журналів, аплікації та ін.) саме відповідно до свого бачення казки, що збагачувало, розширювало, деталізувало уявлюваний образ.

В. Сухомлинський наголошував, що казка – це активна естетична творчість, що охоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, уяву, волю. Вона починається уже в розповіданні, вищий етап її – інсценізація [4]. Творчість викликана казкою, досягає свого апогею саме в інсценізації. Образи, які жили в уяві дітей ідеально, набували вигляду хаток, вітряків, печер, а картонна Баба-Яга чи фанерні лисиця, ведмідь, заєць видались живими, діяльними, хоч усе це було витвором їхніх же рук.

Реальність інсценізованих образів та обставин діти сприймали безумовно. Тут діяв також фактор безпосередньої участі їх у перетворенні уявного образу в реальний. Фантазія набирала предметних форм. Завдяки посиленню сприйнятих властивостей навколишньої дійсності, думки та емоції дітей проявлялись активніше, діти прагнули вплинути на події, про які йшлося в казці.

      Творення казки – заключний етап роботи, хоча, звичайно, на кожному етапі є елемент творчості: під час добору і виготовлення ілюстрацій, а особливо – у ході інсценізації, коли дитина входить у предметний світ казкових образів.

Досвідчений учитель-практик і тонкий психолог В. Сухомлинський бачив у кожній дитині особистість, тонку душу поета, домагався того, щоб у ній заграла поетична струна, відкрилося джерельце творчості. Працюючи з дітьми над складанням казок, педагог учив їх знаходити свої слова, доводив, що про весняне сонечко, бджолу, гілочку можна скласти декілька казок, сюжет кожної буде цілком самостійний.  

Для вчителя складання казок було, так би мовити, критерієм оцінки образного розвитку дітей. Він мав змогу вчасно допомогти відстаючим учням. В. Сухомлинський наголошував, що створення казок – одне з важливих джерел поетичної творчості, формування морально-етичних почуттів і водночас засіб розумового розвитку. Участь дитини у створенні казки великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого мислення, розвитку навиків соціалізації.В учнів, які навчилися створювати казки, назавжди залишилось відчуття слова, вміння вслухатися у його музику, бачити його відтінки. В. Сухомлинський вважав, що створення казок дітьми, особливо «важкими» – це один із засобів пробудження у них пізнавального інтересу, розвитку їхнього мовлення. Твір, казка стали для дитини з особливими потребами першою сферою творчості, в якій вона утверджувала свої здібності, пізнавала себе, переживала почуття гордості від того, що створює. Через творчість розкривався духовний світ найслабших учнів, котрі до цього знаходилися в тіні сильніших класу. Важко оцінити виховну та розвивальну значимість отаких моментів. Діти втрачали почуття неспроможності проявити себе в чомусь гідному, почуття незначимості в колективі класу. Для В. Сухомлинський творення казки було найщасливішими хвилинами його духовного спілкування з дітьми, а для них – незрівнянна радість мислення. «У казці дитина утверджує свою гідність мислення» [2, c. 510].

Василь Олександрович був переконаний, що читання, розповідання, інсценізація, творення казки – могутній засіб виховання розуму і добрих людяних почуттів, а для учнів з особливими потребами це має надзвичайно велике значення. Казкова алегорія, на думку педагога, краса рідного слова, зворушує дитину, будить почуття власної гідності, посилює враження, утверджує моральні поняття про добро і зло, справедливість і несправедливість, красу і потворність. Сьогодні дитині з особливими потребами, для інтеграції в суспільство, необхідно сформувати загальнолюдські норми моральності, виховати естетично, етично, що і є основними функціями виховного потенціалу казки.

У праці «Методика виховання колективу» В. Сухомлинський звертаючись до молодого педагога відмічає: «... Якщо ви хочете, щоб вихованець став розумним, допитливим, кмітливим, якщо у вас є мета утвердити в його душі чутливість до найтонших відтінків думки й почуття інших людей...надихайте його розум красою слова... Його чарівна сила розкривається передовсім у казці. Казка – це колиска думки, зумійте поставити виховання дитини так, щоб вона на все життя зберегла хвилюючі спогади про цю колиску» [2, С. 520].

Вивчення феномена виховного впливу казки у педагогічній спадщині В. Сухомлинського дає підстави зробити висновки про доцільність та дієвість використання кращих з них для виховання та навчання дітей з особливими потребами.

Висновки. Казки є важливим виховним засобом, протягом століть виробленим і перевіреним народом.  Діти і казка нероздільні, вони створені одне для одного.

Казка, підібрана відповідно  до вікових та індивідуальних потреб і можливостей дітей, позитивно впливає на емоційний стан та загальний розвиток дитини. Схвалення позитивних вчинків казкових героїв і несхвалення негативних дозволяє дитині не тільки зрозуміти, але і застосовувати в реальному житті поняття про те, як можна чинити, а як не можна. Книга казок – це перший «підручник життя» людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. – Т. 1. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 403–637.

2. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. – Т. 1. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 55–209.

3. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. – Т. 4. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 393–625.

4.   Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. – Т. 3. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 7–279.