Лукомська С. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІСТОРІЙ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ДОПОМОЗІ ДІТЯМ ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

Лукомська Світлана

м. Київ 

МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІСТОРІЙ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ДОПОМОЗІ ДІТЯМ ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

Під час війни діти потерпають від впливу великої кількості травмівних подій, зокрема, від вибухів, руйнувань будівель, артобстрілів, голоду, втрати рідних і друзів. Окрім ризиків фізичного ушкодження та безпосередньої загрози життю, дитина зазнає множинних і хронічних психологічних травм, ефективним засобом профілактики та подолання їх негативних наслідків є соціальні історії – простої історії, які описують соціальну ситуацію та відповідний спосіб дій у ній, зазичай із використанням так званих терапевтичних метафор. Терапевтична метафора як основа соціальних історій – це метафора (або образне порівняння), яку використовує психолог, щоб допомогти клієнту в процесі особистої трансформації, зцілення та зростання.

Ключові слова: соціальні історії, метафора, психологічна допомога, діти, війна.

During war, children suffer from the impact of a large number of traumatic events, in particular, from explosions, destruction of buildings, shelling, hunger, loss of relatives and friends. In addition to the risks of physical injury and immediate threat to life, children’s experiences multiple and chronic psychological injuries, an effective means of prevention and overcoming their negative consequences are social stories - simple stories that describe a social situation and the appropriate way of acting in it, preferably with the use of so-called therapeutic metaphors. A therapeutic metaphor as a basis for social stories is a metaphor (or simile) used by a psychologist to assist a client in the process of personal transformation, healing, and growth.

Key words: social stories, metaphor, psychological help, children, war.

 

Вступ. «Велике перемир’я» тривало понад 70 років, тож в українців все менше лишалося особистого зв’язку з часами світових воєн, страшних геноцидів і голодоморів. Діти, народжені у після 2010 року мали б стати першим поколінням, позбавленим значного впливу трансгенераційних і колективних травм війни, однак всі змінилося 24 лютого 2022 року, а для декого ще у 2014 році, коли на територію України прийшли російські військові. Особливістю нинішньої ситуації є й те, що донедавна у нас були певні зразки того, як поводитися в кожній ситуації, як реагувати, до кого звертатися за допомогою, зрештою, звідки отримати знання. Навіть під час пандемії COVID-19 фахівцями інших країн, яких пандемія зачепила найбільше, було розроблено низку психологічних рекомендації, які стали в нагоді й українцям. Інша ситуація склалася під час війни, чи не найглобальнішої у 21-му столітті. Всі патерни поведінки виявилися неактуальними, суцільний хаос перших тижнів війни зумовлений ситуацією невизначеності, загрози життю кожної людини та усвідомленням подій, яких не мало б бути в цивілізованому суспільстві, втрата віри в стабільність і відносну контрольованість світу навколо, негативно позначилися на психологічному стані не лише дітей, а й дорослих. Зазвичай, люди надають сенсу своєму життю, подіям, які вони пережили, і виборам, який вони зробили, через історії, які вони розповідають про себе. Тобто, життєва історія – це не лише формат для розповіді собі (та іншим) про своє життя, але й засіб, за допомогою якого формується особистість, особливо у кризових ситуаціях. З одного боку, в життєвих історіях виражається ідентичність оповідача, з іншого – відбуваються трансформації цієї ідентичності, що особливо актуально під час війни, коли цивільні люди, психологічно не готові до війни, зі сформованою ідентичністю цивільної особи, раптом, всі без виключення змушені розвивати ідентичність мілітарну [1]. За таких умов вивчення можливостей використання соціальних історій для психологічної допомоги дітям війни та з деокупованих територій зокрема, є дуже актуальним.

Виклад основного матеріалу. Терапевтична метафора як основа соціальних історій – це метафора (або образне порівняння), яку використовує психолог, щоб допомогти клієнту в процесі особистої трансформації, зцілення та зростання. Історії можуть бути цілющими як для дорослих, так і для дітей. Можна створювати терапевтичні історії, щоб розповісти дітям, як буде розвиватися життя, як, можливо, виглядатиме новий шлях, які сильні сторони їм знадобляться на цьому шляху та як їх знайти. Історії можна використовувати, щоб створити шлях до і через невідомість, яка є страшною для маленьких дітей. Можна використовувати історії, щоб підтвердити ідею циклічності життя – метафору життя, смерті та відродження: історія краплі дощу, що утворюється з туману над річкою, мандрує далеко, знову спускається з хмари, як дощ, змивається в океан і знову стає туманом і краплею дощу. Або історія про метелика, яка починається як личинка, яка перетворюється на лялечку, а через дивовижне перетворення стає метеликом, який вільно літає на вітерці. Біографічні метафори життя і смерті можуть бути створені в оповіданнях. Зображення лицаря, який, втомлений від битви, повинен зняти свої тепер непотрібні обладунки, щоб перетнути райдужний міст до зелених полів  тощо. Біографічні метафори розлуки та розлучення можуть бути створені в оповіданнях: де два персонажі йдуть різними дорогами, збираються разом, щоб поділитися одним шляхом, а потім дорога знову розгалужується, і один повинен йти в одну сторону, а інший герой у іншу сторону, але і там є дороги та нові будинки, з усіма їхніми відмінностями, вздовж доріг – це прекрасна стежка, по якій діти можуть ходити від дому до дому…тому тепер у них є два будинки, два особливі місця, де вони можуть бути [4].

Якісні дослідження показують, що метафори можуть бути прямим способом вираження, обміну та створення сенсу в процесі скорботи. Метафора є надзвичайно ефективною формою мови, яка здатна розкрити унікальність пережитого досвіду. Метафори можуть охопити складну реальність в одній смисловій одиниці з власною витонченістю, настільки відмінною від звичайних фраз. Соціальні історії про зцілення від травми та горя, щоб бути ефективними, мають створювати розповідь достатньо чітко, щоб дитина могла ідентифікувати себе з нею, але досить опосередковано, щоб вона не відчувала збентеження, сорому чи опору (наприклад, «настановлення, повчання» викликають опір). Історії мають відповідати віку. Діти до семи років погано справляються з сильними негативними емоціями, такими як страх і гнів. Діти у віці від семи до одинадцяти років можуть насолоджуватися сильнішими емоціями, якщо вони представлені в безпечній структурі щасливої кінцівки розповіді. Чим ближче історія до їхньої реальності, тим більш загрозливими для них можуть бути сильні емоції [4]. Сумні безнадійні кінцівки можуть пригнічувати дітей віком до одинадцяти років, перш ніж вони стануть достатньо дорослими, щоб впоратися з цим, натомість у підлітків вже зазвичай достатньо сил аби впоратися із негативним завершення історій, віднайти ресурс і в негативі, зокрема сформувавши власну траєкторію посттравматичного зростання.

Соціальна історія має бути об’єктивною. Якщо ви пишете розповідь для дитини зі складною поведінкою, ви повинні бути обережними, щоб не включати в історію свій особистий досвід. З цієї причини розумно дозволити іншій людині за межами ситуації прочитати вашу історію, щоб перевірити наявність «завантаженого» вмісту, перш ніж розповідати історію дитині. Важко вийти з ситуації, коли ми емоційно залучені в неї. Також, розповідаючи історію, будьте чутливими до реакцій вашої дитини. Небажання слухати може означати, що історія занадто емоційно складна для дитини або й прямо розповідає про неї,тому будьте готові трохи змінити деталі або переосмислити матеріал, аби він став цікавим та доступним для дитини і водночас не викликав сильного емоційного супротиву. Варто шукати позитивні образи. Усюди, де це можливо, слід намагатися знайти найбільш позитивний спосіб підійти до проблеми, щоб підтримати благополуччя дитини [2].

Як ми вже згадували, спробуйте розповісти свою історію іншому дорослому, перш ніж розповісти історію дитині, просто щоб переконатися, що ваші зображення не надто сильні чи не надто «завантажені» змістом. Намагайтеся розповісти свою історію м’яко, але по суті, без зайвих наголосів на її наслідки. Будьте чуйними до того, як дитина сприймає соціальну історію. Пам’ятайте, зцілення дітей за допомогою терапевтичних розповідей та соціальній історій має декілька етапів: перший відбувається у визнанні проблеми, другий проходить у роз’ясненні та опрацюванні характеру проблеми, третій етап зцілення відбувається у створенні історії і лише останній четвертий відбувається в розмові з дитиною [3].

Сьогодні на тлі жахливої брутальності війни, люди в Україні намагаються вести максимально продуктивне життя, яке визначається гуманістичними цінностями та ідеалами миру і свободи. Нині актуальною стає ведення хроніки зв’язку часу із простором: де був, що робив, ким, зрештою, був під час війни. Дана техніка дозволяє закорінитися у теперішньому, аби після перемоги інтегрувати його у минулий та майбутній досвід, відновити відчуття часу та перспективи [1]. Ми, психологи, питаємо у дітей і у дорослих: Що ти пам’ятаєш з перших днів війни? У багатьох події евакуації стерлися з пам’яті, багато хто добре пам’ятає середину лютого, але не пам’ятає початок березня. Тоді ми ставимо наступне питання: Як для тебе почалася війна? Так ми створюємо перші особисті наративи війни, і потім пробуємо (цей процес ще триває) поєднати в єдиний життєвий шлях досвід миру і війни, з тим, щоб не сумувати, плакати, оплакувати своє минуле мирне життя, а вчитися виживати у часи війни.

Висновки. Нині відбувається відновлення відповідальності (і водночас – фізична та психологічна згуртованість) – кожен, хто вирішує залишитися в прифронтовому місті чи їхати з нього бере на себе відповідальність за своє рішення. Цей етап нашого життя чим важливий – хто зрозумів, що він робитиме далі, хто зрозумів, де, коли і від кого зможе отримати різного роду підтримки та допомогу, кому сам її зможе надати, той стає психологічно сильнішим, «вакцинованим» від травми війни, навіть лишаючись в умовах фронтового міста. Відбувається так зване контролювання хаосу: діти називають свої навички самозаспокоєння «маленькими секретами», бо якщо про них розповісти іншим – вони перестануть діяти. Не менш важливим є і поширення новин і спільного наративу війни: усвідомлення травми як частини життєвого досвіду, яка вплинула не лише негативно, а й позитивно на особистість; відчуття згуртованості спільними цілями; відчуття власної компетентності, здатності справлятися з різними, і навіть травмівними ситуаціями.

 

Список використаних джерел

1. Зливков В., Лукомська С., Євдокимова Н., Ліпінська С. Діти і війна: монографія. Київ.-Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2023. 221 с.

2. Lomsky‐Feder E. Life stories, war, and veterans: On the social distribution of memories. Ethos. 2004. Vol. 32(1). P. 82-109.

3. Scullion A. ‘And So This Is What Happened’: War Stories in New Plays for Children. New Theatre Quarterly. 2005. Vol. 21(4). P. 317-330.

4. Wasta S., Lott C. Civil war stories: An integrative approach to developing perspective. The Social Studies. 2000. Vol. 91(2). P. 62-68.