Редькіна Г. ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

 

Редькіна Ганна 

м. Кам’янське, Дніпропетровська область 

професійний шлях практичного психолога

Представлено професійний шлях викладача університету, який отримує нові функціональні обов’язки керівника психологічної служби й практичного психолога у закладі вищої освіти. Розглянуто етапи набуття навичок психологічного консультування, етичні дилеми, вимоги до консультанта, ресурсний потенціал і можливості консультування.

Ключові слова: професійний шлях, практичний психолог-консультант, здобувач вищої освіти, психологічна допомога, , перша психологічна допомога.

The professional path of a university teacher who receives new functional duties of a head of a psychological service and a practical psychologist in a higher education institution is presented. The stages of acquiring psychological counseling skills, ethical dilemmas, requirements for a consultant, resource potential and counseling opportunities are considered.

Key words: professional path, practical psychologist-consultant, student of higher education, psychological help, first psychological help.

Вступ. Тема, яка заявляється до розгляду має актуальність, вагому наукову та практичну значимість. У воєнний період, як ніколи, загострилася потреба у фахівцях з основ дитячого / підліткового консультування, консультування дорослих. Особливо це стосується дитячого / підліткового консультування, оскільки діти й підлітки є найуразливішою категорією з усіх категорій пацієнтів.

У практичних психологів будь-якого закладу освіти є свій шлях – до професії. Але нікому з нас не видавали дорожньої карти. Натомість, є техніки роботи, є «паливо» у вигляді бажання допомагати дітям / підліткам / дорослим, й це вже багато.

Шлях практичного психолога є глибоко індивідуальним. Кожен день ми проводимо години у контакті з дітьми / підлітками / дорослими. З боку комусь здається, що ми творимо певну магію, але це не так. Маючи знання, підкріплені досвідом, який набувається кожного дня, ми крокуємо професією, щоб нашим відвідувачам жилося дещо легше. Усі наші фахові досягнення, блискучі професійні знахідки та інсайти залишаються з нами, а усі зміни наших відвідувачів – в їхніх життях.

Наші підопічні не бачать більшості того, що ми для них робимо. Але вони й не повинні знати / бачити / розуміти того, яку складну роботу зроблено, й чого, насправді, вартував отой прорив у роботі. На цьому шляху до професії не важко загубити орієнтири та отримати сумніви. Ми усі, як фахівці, потребуємо погляду з боку колег, супервізорів, особистих терапевтів. Нам потрібні й соціальні «погладжування»: добрі слова та погляди, визнання заслуг.

З усім вище вищевикладеним іноді складно впоратися. Тому й потрібна ревізія професійного шляху практичного психолога закладу освіти, щоб у ці буремні часи отримати бачення своєї роботи з боку, зрозуміти, що він / вона – не один / одна на цьому шляху, побачити дороговкази, навчитися відновлюватися й крокувати далі.

Консультування дітей своє коріння бере з консультування дорослих та є історично більш молодим напрямом. Джерелом теорії та практики є психоаналіз [3].

Загалом, консультування дітей / підлітків є окремою, важливою темою. Вважається, що підґрунтям психологічного консультування є перша наукова праця з дитячого психоаналізу «Аналіз фобії п’ятирічного хлопчика» (1909 р.), автором якої був З.Фройд. У вказаній роботі було описано, як вперше й доволі успішно, був застосований психоаналітичний підхід для лікування дитини. У цьому трактаті підтвердилася ідея З.Фройда про те, що саме дитячий досвід, пов’язаний з порушенням раннього психосексуального розвитку є причиною неврозів. Також ця робота була кроком на шляху поваги до дітей, коли була визнана їхня свобода й розпочалася хода за ставлення до дитини, як до особистості.

Консультування дітей / підлітків формувалося поступово й має багато напрямів розвитку. Саме завдяки терапевтам аналітичного орієнтування, зокрема, таким, як А.Фрейд, М.Кляйн, Г.Хаг-Гельмут та інші, приблизно на початку 20-тих рр. ХХ ст., як один з напрямів дитячої терапії, виділилася ігрова терапія. Подовжили розвиток напряму Д.Леві, Д.Тафт, Ф.Аллен та інші фахівці. Як самостійний напрям, дитяча психотерапія оформилася в Європі наприкінці 40-50-тих рр. ХХ ст. У подальшому дитяча психотерапія розвивалася у річищі розвитку клієнтцентрованого підходу К.Роджерса, коли у 50-тих рр. ХХ ст. з’явилася недирективна ігрова психотерапія. В.Екслайн та Г.Лендрет запровадили ідеї К.Роджерса у дитячу терапію. Ідеї полягали у тому, що первинною мотивацією людини є самоактуалізація, потреба у зростанні та розвитку. У 70-тих рр. ХХ ст., як гуманістичний напрям, набуває популярності гештальт-підхід саме у роботі з дітьми та підлітками. Відбувається цей процес завдяки роботам В.Оклендер.

Отже, дитяче / підліткове консультування є окремим, від консультування дорослих, напрямом і перспективним засобом допомоги дітям та підліткам, який розвивається як у теоретичному, так і в практичному векторах дослідження.

Виклад основного матеріалу. Який же шлях у професію практичного психолога у закладі освіти? Чому стають консультантами? Можливо, це дивно прозвучить, але шлях у професію практичного психолога закладу освіти, зазвичай розпочинається поступово. Розпочинається тоді, коли обираєш фах психолога й прямуєш, спочатку невпевнено, а згодом все впевненіше й упертіше до власної мети – стати психологом. Головними досягненнями на шляху психолога, зазвичай, повинні стати плекання й розвиток навичок здорового способу життя, перш за все, у себе, у рідних, а, згодом, вже й у відвідувачів. Якщо це вдалося, то цим потрібно пишатися більш за все, бо саме з цього, з власного прикладу, починається практичний психолог, який не на словах, а на ділі втілює принцип: «Не вчить, як жити. Живіть, як вчите».

Пропрацювавши десятки років викладачем зі здобувачами вищої освіти, отримуєш великий досвід і маєш вміння спілкуватися з людьми, зокрема, й з підлітками. Згодом починаєш розуміти, що, виконуючи функції практичного психолога-консультанта, цього вміння спілкуватися іноді недостатньо для того, щоб отримати результат – повне зцілення дитини / підлітка / дорослого завдяки психологічному консультуванню.

Призначаю консультацію підлітку й розумію, що треба налагоджувати атмосферу в родині, бо без цього компоненту він не вилікується кінцево. Бачу, що відвідувач хоче ще поспілкуватися зі мною, тому що саме я приділила йому увагу, якої так не вистачає. Відчуваю, що не дістає певної ланки у схемі консультування підлітка. Якої? Згодом це зрозумію.

Відбудеться це тоді, коли прокрокувавши усе своє доросле життя у професії викладача університету, отримаю нові функціональні обов’язки керівника психологічної служби й практичного психолога у закладі вищої освіти. Робота за таким призначенням вимагає й сучасних знань, й фахових вмінь, й нових потужних навичок. Знов обираю шлях йти поруч зі своїми любими здобувачами вищої освіти, при тому отримуючи знання з консультування й психологічного супроводу. Й ця дорога набуває для мене нових сенсів, бо це, нарешті, та сама ланка, якої мені не вистачало.

Але наріжним каменем у моїй ситуації стає суміщення функцій педагога та психолога: виникають етичні дилеми. Про етичні дилеми психолога і принципи психологічного консультування / психотерапії написано цілі томи, у яких докладно розглядаються складні ситуації [4, с. 29], у тому числі, як слід поводитися консультантові, якщо у закладі освіти він працює педагогом, й під час прийому до нього на консультацію приходить здобувач освіти, який одночасно відвідує його заняття.

Також етичною дилемою може бути звернення неповнолітньої дитини / підлітка, яка висловлює прохання не сповіщати батькам про відвідування психолога, оскільки причиною звернення є відносини з батьками. Тут, загалом, постає питання пріоритетів: який принцип, конфіденційності [1; 2; 5] чи поінформованої згоди [1; 2; 5] поставити на перше місце.

Принцип згоди на основі повної поінформованості [1; 2; 5] – один з найважливіших етичних принципів. У цій нормі йдеться про прийняття клієнтом рішення про взаємодії з психологом та про інформування його про те, що буде відбуватися під час консультативної зустрічі. Ніхто не може змусити клієнта погодитися на консультативну зустріч проти його волі, і, що особливо важливо, згода має прийматися добровільно і компетентно. Це означає, що клієнту мають бути пояснені характер, ціль, умови і можливі ризики.

З дітьми питання компетентності вирішується, зазвичай, залежно від віку дитини. В різних країнах цей вік різний. В нашій країні неповнолітні діти не вважаються компетентними давати поінформовану згоду. У даному випадку, через некомпетентність клієнта, згоду повинні надати батьки чи опікуни. Навіть якщо підліток звертається до психолога сам, йому не може бути надана психологічна допомога без згоди батьків. Але цей принцип знаходиться в певній суперечності з Конвенцією ООН про права дитини, оскільки Конвенція передбачає, з одного боку, право дитини на самовизначення та автономію, а з іншого – право на захист та опіку.

Буває, що дитина усвідомлює потребу в психологічній допомозі, але батьки не дають на це згоди. Іноді дитина не може дати згоду компетентно, тобто, усвідомлюючи свою проблему, цілі, методи, якими з нею будуть працювати тощо, а це означає, що принцип поінформованої згоди не може бути дотриманий при взаємодії з дітьми у повній мірі.

Отже, у випадку з дітьми виникає презумпція некомпетентності. І хоча у центрі ситуації знаходиться дитина, але з юридичної та етичної точок зору центральної фігурою виявляється її законні представники (батьки, опікуни), оскільки неповнолітні діти не розглядаються як особи, що мають юридичну відповідальність. Діти не можуть погоджуватися (або не погоджуватися) на певні послуги або отримувати конфіденційну інформацію.

Чого я як консультант намагаюся досягнути? Що стосується консультування дітей / підлітків, то докладно про компетенції людини, яка працює з дітьми та підлітками, написали Х.Бремс, В.Оклендер та інші дослідники.

Ознайомившись з вимогами до особистості консультанта, які описані у науковій літературі, одразу розумієш, що немає межі досконалості. Мені треба набути компетенцій з надання саме психологічної допомоги моїм підопічним відвідувачам. Тепер повинна допомагати словом, іноді й мовчанням, а також тим, що можу тримати за руку, співчувати, бути поруч. Розумію, що треба навчитися працювати: хочу опанувати вміння вислухати, почути дитину / підлітка / дорослого так, щоб зрозуміти головне з того, що болить у мого відвідувача.

Важливим компонентом моїх досягнень вважаю розвиток емпатії та терпіння. До клінічної картини хвороби хочу додати можливість й вміння побути на місці дитини / підлітка / дорослого. Психологічна складова моєї професії повинна бути головною при спілкуванні з відвідувачами.

Також маю набути досконалих знань про особливості роботи головного мозку дитини / підлітка / дорослого. Як практичний психолог за фахом і викладач психології у закладах вищої освіти маю достатньо знань, як для мого фаху, але зараз наголошую на перфектному рівні знань про те, як функціонують й взаємодіють відділи головного мозку у кожному періоді дитячого / підліткового / дорослого віку.

Логічним, для мене, буде й набуття знань і вмінь з саморегуляції та відпочинку. Я повинна бути у ресурсному стані, уникати професійного вигорання, щоб мати змогу адекватно реагувати й аналізувати стан дитини / підлітка / дорослого.

У чому і як консультування може допомогти дітям / підліткам / дорослим? Перш за все, це надання першої психологічної допомоги. Важливо розмовляти з дитиною / підлітком / дорослим, й при консультуванні можна проговорити враження дитини / підлітка / дорослого від війни, знизивши ризик негативних наслідків від пережитого. Чинником користі від консультування є надання відвідувачу почуття безпеки.

Одним з компонентів консультування є супровід дитини / підлітка / дорослого під час переживання горя (втрати, жалоби, скорботи), особливо складного горювання. У процесі консультування зможу допомогти відвідувачу, запропонувавши різноманітні вправи й на сеансі, й у якості домашнього завдання (наприклад, вправа «Щоденник»).

Допомога дитині / підлітку / дорослому має індивідуальну і групову форми, у вигляді сімейних і батьківських (заради дітей / підлітків) сесій.

Що стосується особливостей консультування дітей / підлітків, то особливо слід зупинитися на рекомендаціях батькам / опікунам дитини / підлітка, коли їхня постійна підтримка може бути напрочуд ефективною для відвідувача. Отже, таке різноманіття засобів демонструє багатовекторність консультування та багатогранний одночасний оздоровчий вплив на дитину / підлітка у цілому.

Консультування є такою формою допомоги, яка системно й цілеспрямовано впливає на відвідувача та опосередковано – на його рідних.

Які нові знання про консультування я вважаю особливо корисними для себе? Одразу хочу наголосити на тому, що абсолютно усі знання є корисними. Наприклад, новою інформацією для мене була теорія прихильності Джона Боулбі.

Інформація про роботу з дітьми, які постраждали від сексуального насильства, також надали нового бачення допомоги такій категорії відвідувачів. Ці матеріали вразили мене своєю глибиною дослідження.

І все ж особливо корисним є для мене матеріал про те, як конкретно допомогти дитині / підлітку / дорослому. Ось така схема тепер є для мене звичною (а колись це було новим для мене): супроводжувати, допомагати, робити разом і, головне, якщо це стосується дітей / підлітків, не піддаватися на маніпуляції батьків.

Також, з вже вказаних матеріалів по допомозі дитині / підлітку / дорослому, важливими з особливо важливих й корисних для мене, є рекомендації по роботі з незнайомим, для мене, контингентом – біженцями. Не дивлячись на те, що війна в Україні триває ще з 2014-го року, й внутрішньо переміщені особи з того періоду з’явилися у моєму місті, втім я не стикалася з ними по роботі. Зараз потік людей вказаної категорії є дуже потужним, тому й інформаційний матеріал по роботі з внутрішньо переміщеними особами є вдалим путівником по тому шляху, який вказує, як працювати, консультувати, поводитися з такими родинами, де діти найбільш беззахисні, частіш за все травмовані різного виду втратами.

Як новий навчальний матеріал з консультування вплинув на консультативну роботу і моє професійне зростання? Проробка нової навчальної інформації та матеріалу спричинила зміни у моїй консультативній роботі та надала поштовх професійному зростанню. Завдяки постійному вивченню нового матеріалу з консультування на навчальних курсах, воркшопах, майстер-класах, марафонах, лекціях тощо я побачила нові шляхи для впорядкування своєї фахової стратегії розвитку.

Тепер я маю чітке розуміння про те, що саме є сучасним консультуванням, розуміюся на етапах консультування, знаю, що треба і не треба робити на консультативних сесіях. Нові знання впорядкували процес роботи. Це важливо для мене, тим більше, що отримала інформацію про те, на які моменти в консультуванні треба звертати увагу згідно вікових категорій дітей / підлітків / дорослих.

Щодо консультування дітей / підлітків, то з’явилося розуміння того, наскільки важливо почути головне для дитини / підлітка у бесіді з батьками. Вивчивши та засвоївши нові алгоритми допомоги, які запропоновані у навчальних матеріалах, відчуваю тепер, як це – дійти до результату. Є такі, нові для мене, слова «коуч», «коучинг». Я себе почала відчувати таким дитячим / підлітковим / дорослим, навіть сімейним коучем, який поєднує знання лектора, практичного психолога й того, хто супроводжує дитину / підлітка / дорослого. В мене є свій досвід вміння спілкуватися зі здобувачами вищої освіти, а тепер є й нові знання, як вірно спілкуватися з дітьми / підлітками / дорослими, щоб це було терапевтично.

Також особливо важливою є для мене інформація про те, що піклування й турбота про себе є важливим компонентом регулювання робочого навантаження. Багатозадачність, у якій я постійно працюю, бо виконую обов’язки й викладача, й керівника психологічної служби, й психолога-консультанта, є процесом, що змінює мій спосіб життя не на краще. Інтервізія та супервізія є тим інструментом, який мені потрібен, у якості й особистісної, й професійної підтримки. Найближчим часом планую ввести ці заходи у свій робочий план професійного зростання.

Яким чином я планую інтегрувати усе вивчене у свою практику, що тепер з позиції вивченого матеріалу я буду робити по-іншому? Вивчення відповідної навчальної літератури, а також зміст методик, які вивчала на різноманітних курсах, надихають зробити мене те, над чим давно замислювалася. Тепер розумію, що коли про щось тривало думаєш-розмірковуєш й бажаєш втілення, воно обов’язково відбувається. І вже маю план, як зробити ігрову кімнату психологічного розвантаження, де відвідувачі зможуть почувати себе більш комфортно, вільно, зручно. Розмірковую про те, які кольори використаю при фарбуванні кімнати, й для цього розпочала вивчати їхній вплив на психіку дитини / підлітка / дорослого. Подумки й на папері зоную майбутню ігрову кімнату психологічного розвантаження, підбираю іграшки, аксесуари, меблі тощо. До роботи у цій кімнаті планую залучити волонтерів – здобувачів вищої освіти, що підтримає дитину / підлітка / дорослого при виконанні вправ, допоможе зробити з відвідувачем ті вправи, які потребують участі не одного допомагаючого. Також до функцій волонтерів – здобувачів вищої освіти – увійде допомога при заняттях груповою терапією й підтримування порядку в ігровій кімнаті психологічного розвантаження.

Зараз в мене є чітке розуміння, що створення ігрової кімнати психологічного розвантаження у закладі вищої освіти надасть можливість ефективніше інтегрувати ті методики, що запропоновані на навчальних курсах. У свою чергу, поява такого спеціального простору для дітей / підлітків / дорослих створить більш сприятливі умови для скорішої реабілітації відвідувачів та надасть можливості залучати до ігрової діяльності й батьків / опікунів.

Ось такі мої кроки від міркувань до мети: зробити ігрову кімнату психологічного розвантаження – сучасний консультативний простір, де буде безпечно, й куди кожному відвідувачу захочеться обов’язково повернутися.

Висновки. Роздуми щодо шляху до професії практичного психолога-консультанта добігають кінця. Замислившись над професійною дорогою, багато людей починають розумітися на тому, над чим навіть й не намагалися розмірковувати, а це виявилося дуже важливим.

Потреба у спеціалістах з практичної психології, бажання допомагати й жага до сучасних знань з консультування спричинили зміни у професійному шляху багатьох фахівців допомагаючих професій, лікарів, психологів, психотерапевтів, педагогів, соціальних робітників й навіть волонтерів, які раніше не мали ніякого відношення до допомоги дітям / підліткам / дорослим, але мають хист.

Отримуючи новий фах на навчальних курсах підвищення кваліфікації, практичні психологи-консультанти повинні опанувати певні компетенції: знати й вміти приміняти на практиці методики психологічної допомоги, розумітися на анатомії та фізіології головного мозку, мати розвинуту емпатію, набути знань та вмінь з саморегуляції для власного відновлення. Консультування є важливим, чи не найголовнішим компонентом реабілітації, завдяки якому пацієнт отримує першу психологічну допомогу, відчуття безпеки, психологічний супровід під час переживання горя тощо.

Зараз консультування вийшло за межі вузької спеціалізації, оскільки все більш корисною стає інформація про алгоритми допомоги дітям / підліткам / дорослим, особливо біженцям. Розвиток та вдосконалення професійного шляху практичних психологів-консультантів в Україні та за її межами тільки набирає обертів.

Важливо тим, хто йде за дороговказами, не зупинятися на своєму шляху фахівця. Наразі у планах кожного з нас є Перемога. Але важку та кропітку працю по відновленню психіки дітей / підлітків / дорослих ми повинні робити вже зараз, оскільки наслідки цієї жахливої війни будуть даватися взнаки ще довгі роки, й нам потрібно отримати ще одну перемогу – у двобії за психічне здоров’я майбутніх поколінь.

 

Список використаних джерел

1. Етичний кодекс психологів-консультантів. Асоціація психологічного консультування та травматерапії (Association of Psychological Counseling & Traumatherapy). URL: https://www.psycounseling.org/ethics

2. Каммінгс Дж.А., Сандерс Л. Від моральних принципів до етичних кодексів. Вступ до психології. URL: http://surl.li/rvzbu

3. Фройд З. Вступ до психоаналізу. Переклад з німецької : П.Таращук. Київ : Основи, 1998. 709 с.

4. Цимбалюк І.М. Психологічне консультування та корекція. Модульно-рейтинговий курс : Навчальний посібник. К : ВД «Професіонал», 2005. 656 с.

5. Ethical Ambiguities in the Practice of Child Clinical Psychology / C.I.Mannheim, M.Sancilio, S.Phipps-Yonas. Professional: Research and Practice. 2002. V.33. N.1. P.24-29.