Пастух Л. ВИКОРИСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ДИТИНОЦЕНТРИЗМУ, ГУМАНІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ В. СУХОМЛИНСЬКОГО В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

 

Пастух Людмила

м. Хмельницький

ВИКОРИСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ДИТИНОЦЕНТРИЗМУ,    ГУМАНІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ В. СУХОМЛИНСЬКОГО В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Розкрито сутність гуманістичних ідей педагогічної системи В. Сухомлинського. Аргументовано їх актуальність та затребуваність в умовах сучасних викликів.

Ключові слова:   дитиноцентризм, гуманізація, Нова українська школа, виклики війни.

The article reveals the essence of the humanistic ideas of the pedagogical system of V. Sukhomlynskyi. Their relevance and demand in the conditions of modern challenges are argued.

Key Words: child-centrism, humanization, New Ukrainian school, challenges of war.

Постановка проблеми. Специфіка діяльності закладів освіти в умовах викликів війни, особливості впровадження реформуючих  процесів, регламентованих нормативними документами, необхідність забезпечення реалізації базових компонентів концепції Нової української школи, потребують більш ширшого використання гуманістичних підходів в організації виховної і навчальної роботи в закладах освіти.

Тому сьогодні особливої актуальності набуває необхідність запровадження в навчально-виховній системі психолого-педагогічних ідей відомих українських педагогів-гуманістів, серед яких чільне місце належить В. Сухомлинському.

Аналіз досліджень і публікацій показав, що педагогічні  ідеї В. Сухомлинського привертають увагу науковців не тільки у нашій країні, але й і поза її межами, про що свідчить той факт, що кількість досліджень педагогічної спадщини видатного педагога за останні роки досягає кількох тисяч.

Особистість В. Сухомлинського, окремі аспекти його педагогічної спадщини стали предметом вивчення багатьох українських науковців (М. Антонець, І. Бех, А. Богуш, Л. Бондар, І. Зязюн, В. Кузь, О. Савченко, М. Сметанський та ін.). Роботи нашого видатного педагога також досліджують багато іноземних науковців: Х. Франчос і М. Ціандзі (Греція), В. Іфферт, Р. Штайник, Е. Гартман (Німеччина), М. Библюк, С. Лашин (Польща), Л. Мілков (Болгарія), Бі Шуджі, Ван Ігао (Китай), А. Кокеріль (Австралія) та ін.

Дослідники педагогічної системи видатного педагога-гуманіста зазначають, що не зважаючи на те, що час минає, змінюються освітні технології, теоретико-практичні рекомендації В. Сухомлинського не втрачають своєї актуальності, а, навпаки, набувають в умовах сьогодення нового звучання та затребуваності.

Мета статті: розкрити сутність гуманістичних ідей В. Сухомлинського і показати їх актуальність для реалізації завдань Нової української школи та  викликів, зумовлених війною.

Виклад основного матеріалу. Теоретичний аналіз наукової спадщини В. Сухомлинського засвідчив змістовну близькість його педагогічних ідей з сутністю основних стратегічних  напрямів концепції «Нова українська школа». Серед яких: компетентнісний, діяльнісний, особистісно орієнтований підходи в освіті, дитиноцентризм, необхідність вмотивування роботи педагога і удосконалення шляхів його професійного зростання та ін..

Тому ще і ще раз звертаючись до творів В. Сухомлинського, переконуємося, що його спадщина слугуватиме нашій освіті сьогодні і завтра. Педагог-гуманіст створив оригінальну систему навчання і виховання дітей, засновану на гуманістичних ідеях української народної педагогіки. Його творча спадщина для сучасних поколінь учителів – цінне джерело безперервного розвитку та вдосконалення професійної і психолого-педагогічної майстерності.

Вітчизняні науковці, які працюють над проблематикою утвердження гуманістичних підходів в навчально-виховному процесі та забезпечення гуманізації освітнього середовища акцентують увагу на тому, що, гуманізація передбачає:

– врахування індивідуальних психофізіологічних особливостей дітей, учнів;

– недопущення насильства над дитиною;

– організацію навчання і виховання таким чином, щоб все у школі працювало на забезпечення гармонійного розвитку (а не на накопичення інформації);

– наповнення шкільного життя, як під час уроків, так і в післяурочний час позитивними емоціями, оскільки від цього напряму залежить стан здоров’я дітей, яке оцінюється не просто, як відсутність хвороб, а стан емоційного благополуччя;

– усвідомлення педагогами першочерговості власної відповідальності за все, що відбувається в системі стосунків «вчитель»-«учень» та ін.

Як показує аналіз теоретичної спадщини В. Сухомлинського, всі вищезазначені гуманістичні підходи до створення виховного освітнього середовища знайшли своє відображення в працях та практичній діяльності видатного педагога.

Василь Сухомлинський був генератором багатьох ідей, які пропагують дитиноцентризм, його педагогічна система привертає увагу спрямованістю на пошану до кожної дитини, розумінням її самобутності й унікальності.  Що дуже важливого значення набуває в педагогічній діяльності в умовах довготривалого стресу війни, коли здобувачі освіти потребують психосоціальної підтримки педагога, враховування ним особливостей їх життєвої та сімейної ситуації, емоційного стану.

Інформація про необхідність врахування в навчанні та вихованні індивідуальних психофізіологічних та інших відмінностей, які відрізняють одну дитину від інших проходить червоною ниткою через всі його твори.

Особливо ми це розуміємо, коли читаємо його твори «Духовний світ школяра», «Розмова з молодим директором», «Серце віддаю дітям» та ін.

Обґрунтовуючи практичну необхідність гуманних взаємин між вихователем та дитиною, між самими дітьми і взагалі всіма учасниками виховного процесу, педагог переконливо показав, що найцінніше у дитини – її індивідуальність, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей.

В. Сухомлинський зазначав, що реалізувати індивідуальний підхід до школярів можна лише на основі вивчення їхніх індивідуальних здібностей, нахилів, особливостей, що сприятиме успішній життєдіяльності після закінчення школи. Тому педагогічний колектив Павлиської середньої школи активно працював над тим, щоб у школі не було жодного безликого учня, який нічим не цікавиться, якого ніщо не хвилює і не захоплює, який з однаковою байдужістю вчить і математичні формули, і ліричні вірші, щоб кожен вихованець з перших днів перебування свого в школі чимсь захопився, щось полюбив, розвинув свої творчі здібності, вийшов з її стін з усвідомленим певним життєвим покликанням.

Для досягнення цієї мети, Василь Олександрович визначив шляхи реалізації індивідуального підходу, а отже, самореалізації особистості. Передусім, це створення атмосфери творчої діяльності у школі, адже за ініціативи видатного педагога в закладі діяло щороку багато гуртків,  секцій у яких учні після уроків могли працювати у своєму улюбленому куточку, «поєднували зусилля розуму і рук», зокрема – це майстерні, кімнати для занять з машинознавства, куточки будівельника, кабінети електротехніки, електроніки й автоматики, радіотехніки тощо; розвиток художньої творчості через керамічну майстерню, гуртки художнього випалювання і випилювання; розвиток музичних здібностей у хорових колективах, дитячому оркестрі народних інструментів, гуртку юних баяністів, у літературно-творчих гуртках; розвиток здібностей до сільськогосподарської праці в теплицях, у зеленій лабораторії, кабінеті й куточках живої природи, в плодорозсаднику, фруктовому саду, на навчально-дослідній ділянці, шкільній пасіці, кролефермі тощо. Усі гуртки, у яких займалося від 3 до 12 учнів, жили за своїм законом самодіяльності, а завдання педагога, за В. Сухомлинським, – «постійно підтримувати в учневі захопленість працею, запалювати іскорки творчості і добиватися, щоб вони горіли яскравим вогником», володіти певним видом праці й захопити ним учнів [2, с. 132]. Тому педагогічний колектив прагнув, «щоб кожний вихованець досяг в улюбленій справі значних успіхів – майстерності, досконалості в праці». Особлива увага приділялася вихованню здібностей і нахилів у вихованців з неяскраво вираженими задатками. У Павлиській школі вірили, що «кожна людина може стати поетом, художником у якій-небудь справі» [1, с. 176].

Одна з найважливіших гуманістичних ідей, що пронизують педагогічну систему Сухомлинського, полягає у запереченні, неприступності будь-якого насильства над дитиною, необхідне передусім беззастережне визнання педагогом права учня бути суб'єктом виховного процесу, рівноправним, хоч і різнозобов'язаним учасником, бути суб'єктом власної активності, носієм волі.

Школа, виховання в розумінні В. Сухомлинського — це «світ душевних людських доторкань» і «владарювання над дітьми» - найважче випробування для педагога, показник його педагогічної етики та культури. Василь Олександрович вважав, що потрібно ставити до дітей чіткі, ясні і тверді вимоги у навчанні і поведінці. Вимоги повинні бути саме чіткими, а не грубими [4, с. 152-153].

На думку педагога, треба оберігати дитину від «необережних», а інколи і «варварських» доторкань. Різкість, грубість, «сильно діючі», «вольові» методи і прийоми (окрик і погроза) огрублюють серце дитини, роблять її байдужою до людей, до навколишнього світу, до самої себе.

«Кожен педагог має бути вимогливим і твердим у своїх вимогах» - так вважав Василь Олександрович Сухомлинський, але це не означає, що до дітей потрібно ставитися грубо [4, с. 153].

Провідна ідея педагогічної системи великого гуманіста у тому, що кожна дитина, кожна людина гідна того, щоб бути  щасливою, і має право  бути такою. Завдання школи – допомогти їй у цьому, а саме, на думку В.Сухомлинського, створити педагогічні умови для всебічного гармонійного розвитку дитини, які б надали їй можливості максимально розкрити свої природні здібності і проявити свої гуманістичні особистісні якості. При цьому основоположного значення набуває виховання у дитини поваги до самої себе та людяності – основних засад формування гуманної особистості.

Великого значення у працях Василя Олександровича Сухомлинського було приділено питанням формування в учнів позитивної “Я-концепції”, яка, на його думку, повинна стати фундаментом навчально-виховної системи. При цьому педагог підкреслював значущість ситуації успіху у розвитку дитини і у формуванні самостановлення, наголошував на ролі самооцінки в самореалізації дитини.

В. Сухомлинський зазначав, що найважливіше «зміцнювати у дитини віру у свої сили і терпляче чекати того моменту, коли відбудеться хоча б маленьке зрушення в її розумовій праці. Зрушення це, на перший погляд,може видатися просто випадковою удачею. Але цю удачу дитина переживає як радісний успіх – у цьому успіху вона черпає нову енергію.» [2, с.27]. Педагогічна мудрість, за словами В. Сухомлинського, у тому і полягає, щоб дитина ніколи не втрачала віру у свої сили, ніколи не відчула, що в неї нічого не виходить.

Учителеві особливо важливо перейнятися ідеями гуманістичної педагогіки, працюючи з учнями, які мають різноманітні пізнавально-особистісні труднощі, оскільки, як зауважує В. Сухомлинський, виховання цієї категорії дітей – це справжній екзамен на гуманність.

Крім того, на думку педагога, гуманність не створюється якимись особливими прийомами й неможливо досягти якісної зміни в навчальних досягненнях учня якимись надзвичайними заходами чи засобами впливу на волю дитини. Позитивним зрушенням у розвитку учнів із низьким рівнем знань і вмінь, які часто пригнічені невдачами в навчанні, активно сприяє віра учня – передусім у власну спроможність досягти більшого, й віра вчителя в неодмінність успіху такого школяра. З цього приводу, В. Сухомлинський зауважував, що це воістину велика мудрість, людська терплячість вихователя: протягом багатьох тижнів бачити, як у дитини нічого не виходить, як маленькі, дуже скромні досягнення даються їй нелегкою працею, і водночас бути переконаним у тому, що в дитини зрештою вийде те, до чого вона прагне. І великий педагог-гуманіст  порівнював цю віру, ці надії педагога з вірою і надіями лікаря біля ліжка хворого. Гуманізувати навчально-виховний процес, на думку видатного педагога,  потрібно й завдяки прогнозуванню розвитку такого учня з опорою на позитивне в ньому й перетворенню всієї структури його особистості через вплив на кращі якості. Для цього педагог має культивувати в собі чуйність, уміння бачити серед негативних рис характеру й поведінки підлітка його незахищеність, прагнення до самовдосконалення. Ідеться про зміну акцентів у педагогічних функціях: головним завданням учителя стає не контроль та оцінювання учнів, а надання їм розвивальної допомоги, що активізує їхні внутрішні ресурси для подолання навчальних проблем. Оскільки, як зазначав В. Сухомлинський, ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності: все, я ні на що не здатний. Зневіра, пригніченість – ці почуття позначаються на всій розумовій праці школяра, його мозок ніби ціпеніє. Тільки світле почуття оптимізму є цілющим струмком, який живить річку думки.

Тому, з метою активізації розвитку позитивного самоставлення учнів, В.Cухомлинський радив учителям навчитися десяткам різних способів висловлювати своє задоволення їх роботою, використовуючи різні слова оцінювання та похвали: “Гарна робота”, “Це переконливо”, “Відмінно”,“Чудово”, “Разюче”, “Це краще, ніж будь-коли”, “Ефектно”, “Молодець”, “Гарно придумано”, “Оригінально”, “В наступний раз буде краще”, “Бачиш, які в тебе здібності”, “Я знала, що ти можеш це зробити”, “Бачиш, ти сам справився”,“Зразу видно, що ти добре підготувався”, “Ти на правильному шляху”, “Це на найвищому рівні”,“З тебе можна брати приклад”, “Який прогрес”,“Цим можна пишатися”, “Ти знайшов творчі підходи”, “У тебе світла голова”, “Зразу видно, що ти умієш думати”, “Олімпійський рівень”, “Так тримати”, “Ти на шляху успіху”, “Ти – народжений літати” та ін. [1, с.3].

Видатний педагог акцентував увагу на відповідальності вчителя за все, що відбувається в системі стосунків «педагог-учень», при цьому особливого значення В.О. Сухомлинський надавав авторитету вчителя. “Авторитет педагога, – писав Василь Олександрович, – це творіння його розуму й душі, вміння утвердити в колективі глибоку повагу до своїх ідеалів, принципів, переконань. Авторитет стає могутньою силою виховання лише тоді, коли він твориться гармонійною єдністю, єдністю вчинків, поведінки й слова педагога [3, с. 593]. І надзвичайно важливо, щоб учитель не зруйнував свій авторитет в очах дитини. Оскільки, як констатував Василь Олександрович, усі знають здатність дітей наслідувати те, що вони бачать у людях, які є для них авторитетом. А вчитель для учня не менший авторитет, ніж батько і мати, а інколи й більший. У вчителеві дитина вбачає ідеал, вірить кожному його слову, беззастережно виконує його вимоги. І коли трапляється, що якимось своїм вчинком учитель руйнує віру дитини в нього, в дитячій душі відбувається перша трагедія: закладається сумнів, зароджується зневіра. Тому видатний педагог застерігав проти формування в дітей подвійних стандартів: коли в того, хто виховує, є дві правди – одна – для дітей, для бесід з ними, для повчань, а друга – для домашнього вжитку.

В. Сухомлинський не уявляв собі хорошого вчителя, якому б не були притаманні такі риси, як справедливість та вимогливість. Справжню гуманність Василь Олександрович розумів як справедливість в поєднанні з повагою та вимогливістю. Він писав, що вимогливість починається з глибокої поваги до сил і можливостей дитини, що по-справжньому вимагати – це означає вміти зрозуміти і відчути серцем, що учневі під силу, а що ні.

Отже, узагальнюючи, можемо констатувати, що уже на той час у педагогічній системі В. Сухомлинського ми бачимо реальне втілення гуманістичних засад у навчанні і вихованні дітей та учнів, на які спирається освітня реформа і зараз.

На нашу думку, до теоретичних узагальнень видатного педагога, які можуть бути покладені в основу забезпечення гуманізації навчально-виховної системи Нової української школи, в першу чергу, можна віднести такі:

– неповторність кожної дитини;

– відсутність нездібних дітей;

– індивідуалізація навчально-виховного процесу;

– необхідність отримання дітьми позитивних почуттів від навчання;

– навчання через подолання труднощів;

– людяність, чуйність, тактовність у ставленні до та учнів; недопущення насильства над дітьми;

– залежність розвитку особистості учня від рівня розвитку творчості вчителя;

– взаємозалежність особистості і колективу; та ін..

Висновки. Таким чином, аналізуючи та переосмислюючи творчу спадщину В. Сухомлинського, приходимо до висновку, що створена видатним педагогом оригінальна система навчання і виховання дітей, заснована на гуманістичних ідеях української народної педагогіки не лише належать минулому, вона має надзвичайну актуальність та затребуваність в сучасних реаліях реформування та функціонування освіти. В умовах процесів глобалізації в Європі, входження України в Європейський освітній простір науково-педагогічна спадщина В. Сухомлинського не тільки не втрачає свого сенсу, але й набуває нового прочитання і усвідомлення, де на перший план серед інших чеснот висувається цінність і унікальність дитини. Такий підхід є особливо важливим для забезпечення в педагогічній діяльності під час війни  ефективної психосоціальної підтримки здобувачів освіти. 

Список використаних джерел

1. Педагогічні технології: теорія і практика  / за ред.  М. В. Гриньової. Полтава : АСМІ, 2006.  230 с.

2. Савченко О. Я. Грані дидактичної системи В. О. Сухомлинського / О. Я. Савченко // Педагогіка і психологія, 1993. – № 1. С. 12-18.

3. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5-ти т. Київ : Радянська школа, 1976. –Т.1. 654с.

4. Сухомлинский В. А. Методика воспитания коллектива. Москва : Просвещение, 1981. 192 с.