Луцюк А. ГУМАНІЗМ У СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

 

Луцюк Анатолій

м. Луцьк 

ГУМАНІЗМ У СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Розглядається проблема гуманізму у соціально-психологічному забезпеченні учасників освітнього процесу у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського. Його наукова і практична діяльність засвідчують, що всебічний розвиток особистості в прямій залежності від системи взаємовідносин в освітньому закладі, в державі.

Ключові слова: гуманізм, вчитель, дитина, освітній процес.

The problem of humanism in the socio-psychological provision of the participants of the educational process in the pedagogical heritage of Sukhomlynskyi is considered. His scientific and practical activities testify that the comprehensive development of the personality is directly dependent on the system of mutual relations in the educational institution, in the state.

Key words: humanism, teacher, child, educational process.

Вступ. Принцип гуманізму пронизує всю творчість В.О.Сухомлинського, проголошує любов до дітей, повагу до їх людської гідності. Він є основою формування високоморальних якостей особистості. З цим тісно пов'язані думки педагога про мудру владу наставників, про вміння дорожити дитячим довір'ям, берегти беззахисність дитини, бути для неї втіленням добра і справедливості, а особливо у період війни розпочатої путлером. Все це — речі, без яких не можна бути Вчителем з великої літери. Кожного вчителя повинна тривожити думка про надзвичайно складну проблему своєї професії — проблему влади педагога, влади людини над людиною. Ця думка животрепетна й сьогодні, вона безпосередньо торкається школи, педагога, освітнього процесу взагалі.

Виклад основного матеріалу. Для того, щоб добитися результативності у педагогічній роботі, вчителеві необхідно, передусім, змінити свою позицію так, щоб його робота будувалась на принципах гуманізації педагогічної взаємодії. В. О. Сухомлинський засуджував і застерігав вчителів від психологічної агресії проти дитини. Вчитель не має права демонстративно підкреслювати слабкі сторони дитини. Його завдання полягає в тому, щоб створити такі умови діяльності учня, де він проявив би свої позитивні якості. Педагог повинен будувати свої стосунки з учнями на ґрунті поваги та справедливості, віри у здібності окремого учня. «Тільки той, хто вірить у Людину, може стати справжнім майстром» [3, c.478], — писав Василь Олександрович.

У налагодженні гуманістичних стосунків учителя з учнями важливу роль відіграє його здатність проникати в духовний світ дитини, співчувати їй і розуміти її психологію, соціальну роль в державі. В. О. Сухомлинський радив педагогам формувати вміння відчувати себе в іншій людині й людину в самій собі. Без взаємного розуміння, допомоги, підтримки, неможливе встановлення добрих стосунків учителя з учнями. «Не можна миритися і з тим, — писав Василь Олександрович, — що деякі педагоги — чи то через низьку педагогічну культуру, чи то через невміння підкорити емоції розуму, — вдаються до духовного ремінця» [2, c.425].

Доброта і любов до дітей — це не лише стан, що внутрішньо переживається, а й провідний мотив особистісно зорієнтованого підходу до учня, стимул майстер­ності педагогічної діяльності. Вчитель повинен бути людиною доброї душі, любити дітей такими, якими вони є. Любов учителя до дітей народжується в «горінні, в боротьбі за людину, нерідко в муках», вона «дає вихователеві наснагу, є для нього джерелом, з якого він постійно черпає нові сили» [6, c.293]. Педагог без любові до дитини, писав В.О.Сухомлинський, це все одно, «що співець без голосу, музикант без слуху, жи­вописець без відчуття кольору» [6, c.292).

У багатьох випадках взагалі по-новому побачив В.О.Сухомлинський риси гуманізму вчителя. Перш за все це ставлення вчителя до учнів, його повага до дітей. І в окресленому ним ідеалі педагога перша і визначальна риса — гуманізм, моральність. Педагогом-гуманістом стає лише людина з високим почуттям власної гідності, з розвинутим почуттям жалю, взаємодопомоги, самоповаги. Провідна роль відводиться вчителю, який повинен мати «високий дар бачити в людині хороше, вірити в неї».

Гімн гуманізму — відчувати серцем іншу людину, тому вчитель повинен намагатися відточити у своїх учнів чутливість серця, щоб діти бачили і розуміли переживання радості і горя в очах інших людей, тих, з ким спілкуються. Творення добра — спільна робота педагога і дитини, вміння відчувати і розуміти внутрішній світ дитини, всі порухи дитячого серця, вести діалог на основі педагогіки співробітництва, а саме це потребує Нова українська школа.

Гуманізація виховання і навчання виступає необхідним елементом творчої педагогіки, а гуманізм є однією з основних рис педагога, яка відіграє конструктивну роль в удосконаленні педагогічної майстерності. Вчитель є авторитетним наставником учнів лише доти, доки він удосконалює свою майстерність, де провідним є глибока любов до дітей, людяність і здатність проникнути в духовний світ дитини, зрозуміти і відчути в кожному з вихованців індивідуальне, бути відданим світу Дитинства.

В гуманізації взаємодії учителів і учнів В.О.Сухомлинський вбачав джерело підвищення якості уроку як основної форми освітнього процесу школи. В його численних працях знаходимо цінні думки та обґрунтовані рекомендації щодо організації педагогічної взаємодії саме з цієї проблеми. Він писав, що «навчання — це не механічна передача знань від учителя до дитини, а насамперед людські взаємини. Ставлення учня до знань, до навчання значною мірою залежить від того, як він ставиться до вчителя» [4, с.166]. Павлиські вчителі будували виховання і навчання саме на міцній основі спільної взаємодії, на фундаменті психологічної єдності з учнями. Вони організовували такі взаємостосунки які природнім шляхом стимулювали творче мислення та активну діяльність дітей. Саме педагог своїми діями, підкреслював В.О.Сухомлинський, повинен формувати у вихованців переконання в тому, що вони і їхній наставник — товариші, однодумці у спільній праці на уроці. В такій атмосфері трудової товариськості серце дитини стає чуйним до всього доброго, вона прагне наслідувати хороше від свого вчителя, а через нього бачити людяність у навколишньому оточенні. Захоплення спільною товариською працею на уроці дає можливості дитині розкрити свої вольові якості, щоб досягти певної мети. Практично в роботі павлиських педагогів ця важлива закономірність виховання полягає в тому, що вони дуже рідко забороняли і майже завжди спонукали, захоплювали вихованців своїм прикладом творчої роботи і гуманним ставленням до учнів. «У цьому весь «секрет» майстерності виховання сильної волі — писав Василь Олександрович. – Хороший учитель мало забороняє не тому, що він закриває очі на зло, а тому, що вихованець, захоплений творенням добра, прагне бути хорошим» [1, c.536].

В. О. Сухомлинського турбувало те, що в окремих школах діти не відчувають людської індивідуальності у вчителеві, не співчувають і не розуміють труднощів його роботи. Втомленому, нервово збудженому педагогу учні інколи набридають своїми пустощами й витівками. Він виходить із себе — кричить... це перша ознака, вважав Василь Олександрович, низької культури людських взаємостосунків. Крик учителя приголомшує, дитину, у ньому виражається найбільш примітивна, найгрубіша реакція на вчинки, поведінку учнів, на їх ставлення до занять. Він заглушує, притупляє голос дитячого сумління. Буває, що після крику педагог заспокоївся, отямився, починає спокійно продовжувати урок. В його звертанні до дітей можуть бути прекрасні, справедливі слова, цікаві факти навчального матеріалу, але дитина під враженням крику вже втратила здатність їх сприймати. На запитання колег «А чи може вчитель взагалі підвищити голос, прикрикнути?» В. О. Сухомлинський дає чітку і однозначну відповідь, що питання про тон, про підвищення голосу не можна ставити і розглядати у відриві від питання про емоційну культуру і вихованість педагога. «Для справжнього майстра виховання, — констатував він, — характерна велика емоційна культура, вихованість почуттів» [3, c.498]. Вчитель повинен вміти володіти своїм настроєм, голосом, мімікою, рухами. Василь Олександрович наводить приклад з досвіду роботи своєї школи. Так, вчитель, який пропрацював 36 років, дуже рідко підвищував голос. У звичайних словах наставника діти уловлювали тривогу, засмучення, подив, біль, гнів. Педагог говорив майже пошепки, і клас прислуховувався до кожного його слова, яке йшло від душі, від великої внутрішньої культури почуттів. Учні відчували тонку емоційно-естетичну реакцію вчителя на свою поведінку.

В.О.Сухомлинський збагатив теорію і практику гуманістичних взаємин новими підходами. Його дослідження доводять, що розвиток новоутворень особистості (суспільної спрямованості, інтересів, духовних потреб, моральних переконань і тощо) знаходиться в прямій залежності від тієї системи взаємовідносин, яка складається у школі. В свою чергу саме ця система відносин опосередковується характером взаємодії вчителів і учнів. Вчителеві НУШ необхідно вивчати і творчо використовувати педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського, яка сприяє гуманізації взаємодії вчителів і учнів:

-  високий гуманізм і професіоналізм, глибоке знання і розуміння педагогом психології дитини, вміння «побачити в очах свого вихованця найтонші порухи його душі» [5, c.605];

-  зворотній зв'язок у взаємостосунках, тобто організація взаємодії не від себе, а від дітей, вміння вчителя «пересісти до дитини в її дитячий човен, побути з нею, подивитись на світ її очима» [5, c.495-496];

-  оптимістичний підхід до кожної дитини, опора на позитивне в її характері, вміння педагога поєднувати «сердечність з мудрістю» [5, c.424];

-  володіння вчителем вольовим гальмуванням, витримкою, врівноваженістю, «вміти контролювати свої сердечні поривання розумом, не піддаватися емоційній стихії» [5, c.424];

- утвердженість у взаємодії атмосфери доброзичливості, емоційної піднесеності та «інтелектуального запалу»;

- обґрунтування педагогічно доцільної ситуації взаємовідносин, що дає можливість кожному учневі відчути «індивідуальну, особисту радість успіху» [5, c. 439];

-  емоційна розвиненість педагога, що дає йому можливість «доторкнутися до серця дитини словом», удосконалювати мистецтво мовлення.

Висновки. Гуманізм у соціально-психологічному забезпеченні освітнього процесу В.О.Сухомлинський вбачав у особистісній орієнтації і зверненості до дитини, у створенні оптимально спрямованих можливостей для розвитку творчої індивідуальності кожного, у ставленні до учня як до мети, а не засобу, у подоланні всіх видів відчуження, у відсутності зневаги до відмінностей у психічно-фізіологічних можливостях дітей.

Список використаних джерел

1. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.3. – С. 283-582.

2. Сухомлинський В.О. Обережно дитина! // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.5. – С. 422-426.

3. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.4. – С. 393-626.

4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.5. – С. 7-279.

5. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.2. – С. 410-653.

6. Сухомлинський В.О. Як любити дітей // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.5. – С. 292-308.